Свекруха приїхала на ювілей зовиці за кермом мого кросовера, але за п’ятнадцять хвилин у дворі з’явилася ще одна машина

Роман потрусив папірцем просто перед носом дружини.

— Завтра до служби реєстрації з’їздимо, діла ж на пів години. Заодно мито оплатиш. У мене зараз на картці по нулях — аванс затримали.

Оксана глибоко вдихнула. Було в цьому щось фантастично первісне й дурне, на межі з мистецтвом. Її губи розтягнулися в широкій, цілком щирій усмішці.

Вона подивилася на зойкаючу від захвату зовицю, яка вже встигла всістися у водійське крісло й тепер крутила кермо, уявляючи себе гонщицею.

— Свято так свято. — Мило усміхнулася Оксана, демонстративно ховаючи руки за спину. — Гуляйте.

Роман вдоволено крякнув.

— От бачиш, ма, я ж казав, що Оксаночка в нас тямовита, — голосно сповістив він, розвертаючись до юрби родичів.

Мариночка виходити із салону не збиралася й тягнула маму за рукав.

— Ма, іди сюди, сядь на пасажирське сидіння, давай селфі зробимо. Я в соцмережу викладу, хай мої підписники обзаздряться.

Людмила Василівна охоче полізла в салон, крекчучи й поправляючи спідницю. Оксана ж відійшла до пінопластових колон у тінь, дістала із сумочки смартфон. Пальці швидко набрали 112.

— Добрий вечір, — рівним, чітким голосом промовила вона, дивлячись просто на білий кросовер. — Парковка ресторану «Золотий оазис». Я передала чоловікові ключі лише для поїздки на мийку, але він віддав автомобіль своїй матері, а тепер вони намагаються передати його іншій людині. Машина перебуває на парковці. У водійському кріслі сидить жінка, якій я не дозволяла керувати автомобілем. Будь ласка, направте патруль.

Вона поклала слухавку й схрестила руки на грудях…