Свекруха приїхала на ювілей зовиці за кермом мого кросовера, але за п’ятнадцять хвилин у дворі з’явилася ще одна машина

Родичі тим часом гуртувалися біля машини. Дядько Толя цокав язиком, оцінюючи ширину шин. Тітка Ліда намагалася зазирнути в салон і давала цінні поради.

— Маринко, ти на сидіння килимові чохли надінь, а то шкіру протреш. Дорого міняти буде.

Роман походжав навколо автомобіля. Він роздавав невидимі автографи й приймав похвали за свою кмітливість і фінансову грамотність.

— Та я цю тему з кредитом для неї одразу прочухав, — вихвалявся він перед троюрідним братом. — Нову тачку оформимо на Оксану. Все в сім’ю, все в дім. Мати задоволена, сестра пристроєна. А баби? Вони ж дурні. Їх спрямовувати треба твердою чоловічою рукою.

Минуло рівно п’ятнадцять хвилин. Мариночка встигла наробити штук сорок фотографій у різних позах, включно з позою «я серйозний бос» із надутою губою й позою «романтична натура», притулившись чолом до керма.

Свекруха давала вказівки, під яким кутом її краще знімати, щоб приховати друге підборіддя. Фотосесію перервав різкий, наростаючий звук, який неможливо було сплутати ні з чим. Сирени.

У двір, блимаючи червоно-синіми маячками, розганяючи голубів і зівак, влетів поліцейський позашляховик, а слідом за ним — легковий автомобіль дорожньої поліції. Вони вправно у два рухи перекрили виїзди з парковки, заблокувавши білий кросовер з усіх боків…