Свекруха приїхала на ювілей зовиці за кермом мого кросовера, але за п’ятнадцять хвилин у дворі з’явилася ще одна машина
Машина різко загальмувала буквально за п’ять метрів від ґанку, здійнявши невелику хмарку пилюки. За кермом сиділа Людмила Василівна. На пасажирському сидінні сяяв, мов начищений мідний таз, Роман.
Дверцята водія розчахнулися з царственим клацанням. Людмила Василівна, крекчучи, але намагаючись зберігати велич, вибралася із салону. Її зачіска, залита лаком намертво, не ворухнулася навіть під поривом вітру.
Роман вискочив слідом, стискаючи в руках в’язку ключів. Іменинниця заверещала так, що в найближчого ліхтаря, здавалося, блимнула лампочка.
— Мариночко! — заголосила свекруха на всю вулицю, розкинувши руки в боки, ніби збиралася обійняти весь світ. — Доню, це тобі наш сімейний подарунок. Катайся, ти тепер у нас автоледі.
Юрба родичів ахнула. Дядько Толя впустив недоїдений салат. Тітка Ліда сплеснула руками, ледь не вибивши око сусідові. Мариночка, забувши про статус просвітленої пані, рвонула до машини, цокаючи підборами по тротуарній плитці, як скажена кобила.
Вона кинулася на шию матері, потім братові. Оксана повільно спустилася сходами й підійшла до чоловіка, який з гордим виглядом спостерігав, як сестра гладить капот її автомобіля.
— Стій, а це хіба не моя машина? — здивувалася Оксана, зупинившись навпроти Романа.
Голос звучав рівно, навіть трохи зацікавлено. Роман анітрохи не збентежився. Навпаки, його груди випнулися ще сильніше, нагадуючи надувний рятувальний круг.
Він порився у внутрішній кишені піджака й витяг звідти глянсовий кольоровий папірець.
— Ой, Оксано, ну кинь ти ці дрібниці. — Роман махнув рукою з такою зневагою, ніби йшлося про шматок черствого хліба. — Ось, тримай, я тобі листівку приніс. Був сьогодні в автосалоні, там зараз акція — пільговий автокредит для лікарів. Це дуже вигідно, я все порахував.
— Знижена ставка, купа бонусів, килимки в подарунок. Оформиш на себе нову тачку, гарну, із салону. А свою стару завтра переоформиш на мою сестру за дарчою. Якщо візьмеш нову, то ця ж тобі більше не потрібна буде? А навіщо нам дві машини в сім’ї? А в Маринки ювілей. Мати так хотіла доньку потішити, ти б бачила.
Оксана перевела погляд з обличчя чоловіка на зім’яту листівку, яку він намагався впхнути їй у руку. Потім подивилася на Людмилу Василівну. Свекруха стояла, підбоченившись, з виглядом людини, яка вчинила велике благодіяння.
— Оксаночко, ми ж сім’я, — голосно заявила свекруха, щоб чули всі присутні. — У сім’ї треба ділитися. Ти собі ще заробиш: у тебе зарплата хороша, пільги. А Мариночці з її нестабільним доходом машина потрібніша. Вона, між іншим, мандали малює, їй до клієнтів на інший кінець міста їздити треба.
— Ромчику, тобто ти взяв ключі від моєї машини, посадив за кермо свою маму, якій я не дозволяла керувати автомобілем, і пригнав її сюди, щоб подарувати сестрі, запропонувавши мені залізти в борг на мільйони?
— Ну, я ж кажу: листівка…
