Свекруха розпорядилася моєю ікрою як своєю і наказала залишити її гостям, але я вирішила інакше

— Сергійку, синочку! — завила Раїса Павлівна. Вона кинулася до сина, але послизнулася на ікряно-масляній жижі й гепнулася на коліна, розмазуючи руками делікатес по підлозі. Гостра скалка вп’ялася їй у долоню.

Сергій лежав нерухомо. На його лобі стрімко, просто на очах наливався гігантський багряний ґуля завбільшки з добру більярдну кулю. На щоці була подряпина від скла, з якої сочилася тонка червона цівка.

Побачивши брата й усвідомивши масштаб катастрофи, брати раптом здулися, як проколоті повітряні кульки. Запал випарувався. Залишився тільки липкий тваринний страх.

— Він що, того? — пискнув Антон, відступаючи до дверей. Його широке обличчя стрімко блідло.

— Ти дурний, Антохо, ти навіщо так сильно жбурнув? — зашипів Максим, витираючи руки об власну толстовку, ніби намагався стерти відбитки пальців.

— Якщо він дуба врізав, це ж ненавмисно, нас же закриють.

— Я кидав, це ти почав! — верескнув Антон.

— Та що ви стоїте, іроди? Швидку! — крикнула Раїса Павлівна, сидячи в калюжі ікри й намагаючись ляскати сина по щоках.

Ірина стояла біля стіни, продовжуючи безсторонньо записувати.

— Я зараз викличу поліцію, — крижаним тоном промовила вона, спрямувавши об’єктив. — Кілька людей влаштували погром у моїй квартирі, знищили дороге майно й завдали черепно-мозкової травми моєму чоловікові. Запис інциденту в мене в руках.

Слово «поліція» подіяло на братів як удар електрошокера. Заяви, протоколи, допити, відшкодування збитків. А може, і реальний строк за хуліганство з заподіянням тілесних ушкоджень.

У їхній картині світу поліція була найбільшим злом, з яким краще не перетинатися.

— Мамо, треба тікати до приїзду поліції, — клацнув зубами Максим.

— Звалимо на неї, скажемо, що вона сама в нього банку кинула.

— У неї відео, — рявкнув Антон. Він розвернувся й першим рвонув у передпокій.

Злякавшись кримінальної відповідальності за травму й примарної перспективи виплачувати сотні тисяч штрафів, хоробрі брати воліли рятувати власні шкури. Максим рвонув за братом, по дорозі збивши табурет. Раїса Павлівна, ще секунду тому оплакуючи синочка, зрозуміла, що в квартирі зараз з’явиться наряд.

Вона тут співучасниця. Інстинкт самозбереження погнав адреналін по венах. Крекчучи й охкаючи, вона підвелася з колін, кинувши улюбленого й безцінного Сергійка валятися в калюжі делікатесу.

— Хлопчики, зачекайте мене! — заголосила мати сімейства й, забувши про радикуліт, рвонула слідом за синами, залишаючи на ламінаті жирні помаранчеві сліди. Ірина плавно пішла за ними, не припиняючи тримати телефон перед собою. Це було жалюгідне видовище.

Троє людей, які ще п’ять хвилин тому почувалися королями світу, зараз у паніці влаштували тисняву в передпокої. Антон не зміг улізти в кросівки й просто натягнув їх, як шльопанці. Максим зірвав свою куртку з вішалки, відірвавши гачок.

Раїса Павлівна навіть не стала перевзуватися. Вона вискочила за двері просто в Ірининих домашніх капцях, наступивши на ногу сусідові, який піднімався сходами.

— Біжимо! — прохрипів Максим, натискаючи кнопку виклику ліфта, але, не дочекавшись, кинувся вниз сходами.

Вони в паніці вискочили на сходовий майданчик і кинулися навтьоки. Сергій, який лежав непритомний, був викреслений із їхнього життя. Ірина дійшла до порога.

Ірина зафіксувала на відео ганебну втечу родичів, зачинила двері на клямку й натиснула стоп. У квартирі запала довгождана тиша…