Свекруха вирішила довести синові зраду невістки

Марина запхала жовті труси глибше, поклала зверху дезодорант із намальованим мачо, прикрила все це серветкою з ложечками й парасолькою. Сумка трохи роздулася, але блискавка зійшлася. Марина випросталася, поправила комір кофти й неквапом вийшла на кухню, де Ігор уже розкладав по тарілках димлячу картоплю з м’ясом.

— Смачного, — сказала Марина, сідаючи навпроти свекрухи.

Обід минав у напруженій атмосфері. Микола Вікторович їв ґрунтовно, зосереджено жуючи й не промовляючи ані слова. Ігор намагався розрядити обстановку, розповідаючи якісь новини з роботи. Світлана Андріївна ж вовтузилася на стільці, наче сиділа на мурашнику. Вона майже не торкнулася їжі, раз у раз поглядаючи на Марину з неприхованим тріумфом і передчуттям.

Нарешті свекруха не витримала. Сценарій пік стегно. Час було запускати фінал.

— Так, Мариночко, — єлейним, але дзвінким від напруження голосом почала Світлана Андріївна. — А ти мені таблеточку від тиску не даси? Щось голова розболілася.

— В аптечці немає, — спокійно відповіла Марина. — У мене тиск як у космонавта.

— Ну, може, у тебе в сумочці є, у твоїй полотняній. Ігорчику, сину, сходи, принеси Маринину сумку з передпокою. Пошукаємо.

Ігор знизав плечима, встав із-за столу й вийшов. Світлана Андріївна подалася вперед. Її маленькі очиці вп’ялися в Марину, очікуючи паніки. Микола Вікторович перестав жувати й поклав виделку, невдоволено дивлячись на метушливу дружину.

Ігор повернувся з білим шопером у руках.

— Марино, ну поглянь сама. Я там твої таблетки серед косметики не знайду.

Він поставив сумку на край столу перед дружиною.

— А ти, Ігорчику, сам подивися. Ну ти ж чоловік, зрештою, маєш право, — верескнула Світлана Андріївна, підводячись зі стільця. — Порпайся там як слід.

Ігор зітхнув, запустив руку в шопер і, насупившись, витяг на світ Божий скручений клубок чорної тканини. Він розгублено розгорнув знахідку. То були запрані величезні чоловічі шкарпетки сумнівної свіжості. У Ігоря був 42 розмір ноги. Ці шкарпетки явно належали власникові лапи щонайменше 47 розміру.

Повисла пауза. Ігор кліпав, дивлячись на шкарпетки. Світлана Андріївна підхопилася. Її зоряна мить настала.

— Мамо, це такий жарт? Чужі чоловічі шкарпетки в сумці Марини, — вичавив Ігор, переводячи погляд із чорних ковтунців на Марину.

Свекруха гордо випросталася, випнула груди й тріумфально ткнула пальцем у невістку.

— Синочку, я ж тобі казала. Вона з сусідом крутить. Цілий тиждень до неї вештається, поки ти на роботі горба гнеш. Колю, дивися. — Вона повернулася до мовчазного чоловіка. — Я ж попереджала. Вона Ігореві роги наставляє. Приводить чоловіків у вашу квартиру. Жени її в шию, синочку. Просто зараз жени. Нехай збирає речі. Розлучення і поділ майна…