Свекруха вирішила перевірити невістку одразу після весілля, але невдовзі зрозуміла, що зайшла надто далеко
Артем, щоправда, здивувався, коли Валентина Павлівна в день урочистості раптом стала м’якшою. Вона міцно обійняла його, усміхнулася Софії й не промовила жодної колючості. Він вирішив, що мати нарешті змирилася. Весілля вже почалося, сперечатися було пізно, і, можливо, вона просто визнала поразку.
Софія теж помітила зміну. Валентина Павлівна дивилася на неї спокійно, навіть майже лагідно. Ні докорів, ні холодних фраз, ні важких поглядів. Софія дозволила собі повірити, що це добрий знак.
Церемонія й святкова вечеря минули без пригод. Валентина Павлівна трималася осторонь, не лізла з привітаннями, не привертала до себе уваги. Але очей із Софії не зводила.
Вона помітила важливу деталь: телефон наречена із собою не носила. Валентина Павлівна навіть навмисне запропонувала зробити знімок на телефон Софії, але та легко відповіла, що залишила його в номері, щоб увесь вечір ніщо не відволікало.
“Чудово”, — подумала свекруха. Залишалося тільки потрапити до номера.
Був момент, коли Валентина Павлівна майже засумнівалася у своїх підозрах. Це сталося під час першого танцю молодят.
Софія сама підготувала постановку: музику, рухи, загальний настрій. У напівтемряві по підлозі стелився легкий серпанок. Наречена не просто вийшла в центр зали — вона ніби випливла туди, легка, світла, відсторонена від усього навколо. Артем наблизився до неї так плавно, ніби боявся порушити цю красу.
Танець був дивовижно ніжним. Здавалося, вони торкалися не руками, а чимось глибшим. Гості завмерли. Навіть Валентина Павлівна дивилася, затамувавши подих. Софія дивилася на Артема так, що в цьому погляді важко було запідозрити розрахунок. Він відповідав їй тим самим — із захопленням, довірою й такою любов’ю, що серце мимоволі стискалося.
На кілька секунд Валентина Павлівна відчула: може, вона помиляється.
Але цей сумнів зник майже відразу.
Марина, найкраща подруга Софії, знімала танець на телефон і тому пересувалася залою, намагаючись упіймати найкращий ракурс. У фіналі вона опинилася поруч із Валентиною Павлівною, яка тільки тепер зрозуміла, що стоїть біля компанії подруг нареченої.
— Оце почуття, — захоплено сказала одна з дівчат, коли Марина повернулася до них і сховала телефон у сумочку. — Так зіграти ще треба вміти. У мене мурашки.
— Софія вміє сколихнути зал, — відповіла Марина, плескаючи в долоні. — Справжня акторка. Це все одно видно, як би вона не намагалася сховатися.
Ці слова вдарили Валентину Павлівну майже фізично. Навіть подруга визнала: Софія — акторка. Значить, танець, ніжність, погляди — все гра? Як вона могла піддатися цьому, хай навіть на мить?
— А що там зі свекрухою?
