Свекруха вирішила перевірити невістку одразу після весілля, але невдовзі зрозуміла, що зайшла надто далеко

— долинув до неї новий уривок розмови.

Валентина Павлівна напружилася.

— Начебто все йде як треба, — сказала Марина. — Завтра початок. Вони стільки готувалися. Упевнена, вийде. Хоча провернути це буде непросто, особливо після сьогоднішнього.

Музика, оплески й голоси гостей заглушили решту. Але Валентині Павлівні вистачило й почутого. Подруги знають про плани Софії. Отже, змова ширша, ніж вона думала. Залишалося з’ясувати, що саме готується.

Коли гості почали розходитися, Валентина Павлівна пішла однією з перших. Вона сказала, що хоче дати молодим повеселитися без неї. Насправді ж попрямувала до готельної стійки.

— Мій син попросив підготувати сюрприз у номері для своєї дружини, — сказала вона адміністраторці, зобразивши найдобрішу усмішку. — Ви не могли б мене впустити?

Дівчина за стійкою усміхнулася у відповідь, але похитала головою.

— Без ключа я не можу відчинити номер.

Усмішка Валентини Павлівни зникла. Ключа в неї не було.

Довелося повертатися до зали. Плану, як дістати ключ, вона ще не придумала, але збиралася діяти за обставинами. І обставини раптом виявилися на її боці.

У залі вже стало просторіше: частина гостей поїхала. Софія танцювала з подругами. Артема видно не було, як і його приятелів. Валентина Павлівна здогадалася, що чоловіки знову вийшли подихати повітрям — вони робили це весь вечір.

І тут вона помітила піджак сина, що висів на спинці стільця. Згадала: Артем клав ключ у кишеню.

Серце забилося швидше. Валентина Павлівна обережно пройшла між столами, намагаючись не привертати уваги. Пальці ковзнули в кишеню. Ключ був там.

Вона витягла його й швидко вийшла.

У номері молодят було красиво: м’яке світло, акуратно підготовлене ліжко, святкова атмосфера. Але Валентину Павлівну не цікавили ні прикраси, ні романтика. Їй потрібен був телефон Софії.

На тумбочці його не було. На столику теж. Вона відчиняла шухляди, перевіряла крісло, зазирала в сумки, перебирала одяг. Часу залишалося мало, а телефон ніби крізь землю провалився.

Номера Софії вона не знала, щоб подзвонити й знайти апарат за звуком. І тільки коли в коридорі почулися кроки, Валентина Павлівна з жахом зрозуміла: двері вона за собою не зачинила.

— Здається, я ключ загубив, — долинув із коридору голос Артема…