Свекруха вирішила влаштувати Оксану буфетницею й забрати її машину

Ксюша з підозрою подивилася на свекруху. Зазвичай Світлану Петрівну її здоров’я турбувало лише тоді, коли заважало невістці виконувати її доручення. Але сьогодні вона здійняла таку метушню.

— Я вип’ю таблетку й поїду. Мені сьогодні треба підписати два важливі договори з постачальниками. Якщо я не підпишу їх до полудня, вантажівки застрягнуть на кордоні області.

— Жодних вантажівок, — Світлана Петрівна запхала Ксюшу назад до спальні. — Я вже зателефонувала до поліклініки й викликала лікаря додому. Сиди й чекай. Вітюнь уже поїхав на роботу. Я за тобою догляну. Давай лягай. Я заварю тобі чаю з малиною, а ключі від машини віддай мені. Я тебе знаю: ще спробуєш утекти в маренні.

Ксюша не стала сперечатися. Голова в неї і справді трохи гуділа. Вона лягла поверх ковдри й спостерігала, як свекруха тріумфально сховала ключі від позашляховика до кишені халата й поспішила на кухню ставити чайник.

Барсик скочив на ліжко, обнюхав господиню, гидливо чхнув і гучним нявканням чітко окреслив свою позицію: ти, може, на роботу й не підеш, але кота погодувати треба.

Через десять хвилин свекруха, вбрана у свій найкращий одяг, поставила перед Ксюшею чашку чаю й помчала на роботу, наказавши їй чекати лікаря.

Пролежавши 20 хвилин, Ксюша зрозуміла, що план свекрухи хиткий. Надто вже радісно метушилася Світлана Петрівна. Ксюша дістала телефон і набрала номер поліклініки. Переконавшись, що виклик лікаря зареєстровано, вона спокійно його скасувала.

Ксюша замислилася. Свекруха вирішила ізолювати її від зовнішнього світу й роботи. Навіщо? Відповідь була близько, і їй кортіло її дізнатися. Вона встала, підійшла до шафи й швидко вдягла суворий брючний костюм. Слабкість миттєво зникла. Адреналін діяв краще за будь-який аспірин.

Ксюша підійшла до халата, що висів на вішаку, пошарила в кишені й дістала ключі. Потім вирушила на кухню, вилила холодний малиновий чай в умивальник, проковтнула вітамін і вийшла з квартири. Вона прямувала до головного офісу компанії.

Ксюша, як завжди, пройшла повз охорону, привіталася з парою менеджерів із продажу й піднялася сходами. Гроші та цифри були її рідною стихією. Вона звикла розв’язувати проблеми швидко, твердо й без сентиментів. Якщо постачальник зривав термін, він отримував штраф. Якщо працівник ухилявся від роботи, він отримував догану.

Ксюша ще не вирішила, що робити зі свекрухою, яка явно вела якусь гру, але інтуїція підказувала їй, що розв’язка близько. Вона звернула до коридору свого відділу, коли назустріч їй вибігла Іра, її заступниця. Очі в Іри були круглі, мов блюдця.

— Оксано Романівно, чому ви на ногах? Кажуть, ви при смерті, — Іра ледь не впустила теку з накладними.

— Чутки про мою смерть дуже перебільшені, — всміхнулася Ксюша. — Хто це каже?

— Ну, до відділу кадрів прийшла якась жінка й сказала, що вона ваша родичка. Там зараз справжній хаос. Валентина Сергіївна п’є валер’янку просто з флакона. Вона наказала вам негайно зайти, якщо ви з’явитеся. Там якісь дуже серйозні питання.

Головоломка в голові Ксюші склалася в ідеальну картину. Ізолювати вдома, забрати ключі, вирушити до офісу. Вона розвернулася на підборах і попрямувала до кабінету з табличкою «Відділ кадрів».

Двері кабінету були трохи прочинені. Зсередини долинав гучний, добре поставлений голос Світлани Петрівни. Ксюша зупинилася у дверях, не поспішаючи заходити.

Валентина Сергіївна, начальниця відділу кадрів, сиділа за столом і дивилася на свекруху поверх окулярів так, наче перед нею щойно приземлився марсіанин і зажадав талони на варення. Перед Валентиною Сергіївною на столі лежав білий аркуш паперу.

— Ви, жінко, мусите розуміти, — проголосила Світлана Петрівна, активно жестикулюючи. — Вона не справляється. Здоров’я в неї нікудишнє, нерви розхитані. Чоловікові уваги не приділяє. Навіщо вам така працівниця? Вона навіть заяву на звільнення написала. Попросила мене принести, бо сама лежить удома з температурою.

Валентина Сергіївна глянула на папір.

— Жінко, я вам іще раз кажу: заяви на звільнення за власним бажанням родичі не приносять. Їх пишуть особисто, і вже точно не почерком, який підозріло не збігається з почерком заявниці, та ще й з помилками в назві нашої компанії. Ми «Буддім», а не «Будком».

— Яка різниця? — відмахнулася свекруха. — Звільняйте її, кажу. Їй ця нервова робота взагалі не потрібна. Я вже знайшла Оксані гарне місце. Спокійна робота в їдальні, буфетницею…