Свекруха вже накривала стіл для колишньої дружини чоловіка й розпоряджалася моєю квартирою, не підозрюючи, що я приготувала відповідь
На порозі стояла Лариса. Висока, з нарощеними віями, що сягали брів, і в лакових чоботях на величезній платформі.
Поруч із нею громадилися три рожеві валізи. З-під пахви Лариси стирчала тремтлива морда той-тер’єра у в’язаному светрі. Собака верескливо гавкнув.
— О, привіт! — Лариса окинула Оксану лінивим поглядом з голови до п’ят, ніби прицінювалася. — Ти це Оксана, так? Ви довго відчиняєте. Заносьте валізи, тільки обережно, там косметика дорога. Галина Петрівна вдома? Пахне смачно.
Позаду вже дріботіла свекруха, випромінюючи незатьмарене щастя.
— Ларисочко, дівчинко моя, проходь швидше, втомилася з дороги.
Оксана поклала руку на дверний одвірок, перекриваючи вхід. Її обличчя не виражало нічого, крім жорсткої зосередженості. У такі моменти підлеглі в садовому центрі зазвичай починали молитися.
Але Лариса була не в курсі.
— Вітаю! — голосно й чітко промовила Оксана. Голос наповнив сходовий майданчик, відбиваючись від бетонних стін. — Галина Петрівна тут так старалася. Стіл накрила моїми продуктами. Тільки ви зайшли не за адресою.
Лариса завмерла. Той-тер’єр чхнув.
— У сенсі? — обурилася колишня дружина. — Максиме, ти що, проблему не вирішив? Ми ж домовилися.
Максим висунувся з-за спини матері, червоний як рак.
— Оксана, ну будь ласка, давай не на майданчику. Люди ж почують.
— Люди зараз ще й побачать.
Оксана навіть не підвищила голосу, але від її тону повітря в коридорі заіскрило.
Вона повернулася до свекрухи. Галина Петрівна стояла з відкритим ротом, притискаючи до грудей кухонний рушник.
— Тут рівно половина цієї квартири куплена на мої особисті гроші, — карбувала Оксана просто в обличчя Галині Петрівні. — І моєї згоди на створення тут гуртожитку для колишніх дружин-невдах я не давала.
— Та як ти смієш! — зірвалася свекруха, вкриваючись потворними плямами гніву. — Хто ти тут така? Мій син теж вклався — має право. Ларисочці ніде жити, вона майже родичка.
— Родичка? Прекрасно. І раз уже ви, Галино Петрівно, виявляєте таку щедрість за чужий рахунок, просто зараз ідете до спальні й збираєте свої манатки. Забираєте Ларису, її валізи й псину. А Максим особисто везе вас усіх у вашу селищну однокімнатну.
— Що? — синхронно видали Лариса й Галина Петрівна.
— Те. — Оксана перевела погляд на чоловіка. — Максим їде з вами й живе там із вами, поки я подаю на розлучення й виставляю цю квартиру на продаж для поділу майна. Якраз свою половину після продажу Максим знову може віддати Ларисі, щоб вона й ці гроші благополучно спустила з черговим Романом.
У коридорі повисла важка пауза…
