Свекруха вже накривала стіл для колишньої дружини чоловіка й розпоряджалася моєю квартирою, не підозрюючи, що я приготувала відповідь

Слова сипалися з Галини Петрівни, як горох. Вона намагалася приголомшити Оксану натиском. Звідкись із-за рогу з’явився Максим.

Він переминався з ноги на ногу, смикаючи край домашньої футболки. Погляд чоловіка бігав по плінтусах, а сам він старанно уникав дивитися на дружину.

— Оксаночко! — промимрив він, ковтаючи слину. — Вона поживе пару місяців — тобі шкода? Роман її кинув. Гроші вона витратила, а йти їй нікуди. Мама запропонувала допомогти. Усе ж ми люди.

Оксана дивилася на цих двох. Секунда, дві, три. У її голові склався пазл. Сумка з речами в коридорі. Розмови телефоном. Дивна поступливість Максима. Лариса.

Та сама дівиця, яка після розлучення витрусила з Максима половину його квартири, прогуляла ті гроші зі залицяльником, а тепер, опинившись на мілині, знайшла найкращу подружку в особі колишньої свекрухи. Ці двоє, свекруха й чоловік, за спиною Оксани вирішили влаштувати притулок для колишньої дружини в квартирі, за яку Оксана віддала всі свої заощадження.

— У маленьку переїдемо. — Голос Оксани пролунав неприродно тихо.

— Ну так, ущільнимося. У тісноті, та не в образі, — радісно підхопила Галина Петрівна, думаючи, що невістка проковтнула наживку. — Лариса — дівка хороша, готувати вміє. Допоможе тобі по господарству.

У двері подзвонили. Короткий вимогливий дзвінок. Галина Петрівна сплеснула руками.

— Ой, приїхала. Максимку, біжи відчиняй, чого стоїш як укопаний.

Максим сіпнувся до дверей, але Оксана в три широкі кроки опинилася в коридорі раніше за нього. Вона відсунула чоловіка плечем так різко, що він відлетів до вішалки, клацнула замком і розчинила двері…