Свекруха знову прийшла по гроші, не знаючи, що її син уже два тижні не живе в цій квартирі

Сироп зник, поступившись місцем жорсткому холодному розрахунку головної бухгалтерки, у якої не зійшовся баланс. Вона подивилася на порожню стіну, де ще недавно висіла плазма, потім — на місце, звідки вантажники насилу витягали брилу холодильника.

А тоді її погляд опустився на Богдана.

— Отже так, годувальнику! — Голос Марини зазвучав сухо й металево. — Збирай свої вудки, шкарпетки та інші досягнення. У тебе рівно десять хвилин, поки твоя навіжена сімейка не поїхала. Заодно підкинуть тебе до зупинки.

— Марино, зайко, ти чого? Ми ж… кохання…

— Кохання? — Марина презирливо скривилася. — Кохання, яке тягне за собою матусю з колекторськими замашками й дружину, яка дивиться на мене як на порожнє місце. Пішов геть із моєї квартири, щоб духу твого тут не було.

Сцена вигнання номер два пройшла за прискореним тарифом.

Марина не стала церемонитися. Вона просто почала викидати речі Богдана просто під ноги Лідії Степанівни. У коридор полетіли сорочки й бритвені станки, а фінальним акордом стала та сама вудка.

Оксана стояла на сходах, спостерігаючи за цим цирком-шапіто з легкою, вдоволеною усмішкою. Карма не просто наздогнала Богдана. Вона переїхала його вантажівкою.

За пів години техніку благополучно завантажили. Лідія Степанівна, вдоволена як слон після купання, особисто переказала Петровичу оплату. Богдан, обійнявши свій картатий баул, сидів на лавці біля під’їзду під мжичкою й дивився в порожнечу.

Ніхто не запропонував йому поїхати в кабіні…