Свекруха знову прийшла по гроші, не знаючи, що її син уже два тижні не живе в цій квартирі

— Ну що, Оксано? — Свекруха обтрусила руки й підійшла до невістки.

Уперше за довгі роки в її погляді читалося щось схоже на повагу.

— Ти заїжджай, якщо що, я пиріжків напечу.

— Дякую, Лідіє Степанівно, але в мене своя шарлотка холоне.

Оксана кивнула, попрощалася з Петровичем і впевненим кроком попрямувала до автобусної зупинки.

Їй ще треба було зайти до зоомагазину й купити Барсикові добрих паштетів. Такі події треба святкувати зі смаком.

Наступного понеділка, просто посеред робочої наради, Марина, користуючись своїми повноваженнями старшої бухгалтерки й особистими зв’язками з директором, ініціювала масштабну перевірку відділу, де числився Богдан.

Знайшлася пара зниклих накладних і систематичні запізнення. До обіду Богдана звільнили з формулюванням, яке назавжди зачиняло йому двері пристойних компаній.

Він залишився стояти на вулиці, без квартири, без теплого боку бухгалтерки, без роботи, без нового холодильника і без дружини.

У нього залишився тільки той самий баул човника в синьо-червону клітинку, у якому лежала його пом’ята чоловіча гордість, оцінена тепер рівно за вартістю вживаної вудки. А Оксана в цей час спокійно пересаджувала чергову орхідею, точно знаючи, що сміття треба виносити вчасно, інакше воно починає псувати повітря.