Свекруха знову прийшла по гроші, не знаючи, що її син уже два тижні не живе в цій квартирі

— Гей, ви що робите? Це моя квартира. Я зараз поліцію викличу. — Марина нарешті повернула собі дар мови й кинулася грудьми на захист свого майна.

— Викликай, люба, викликай! — Лідія Степанівна радісно підійшла впритул до Марини. — Хочеш писати заяву про крадіжку? Пиши на нього.

Вона тицьнула пальцем у Богдана.

— За шахрайство! Сказав, що гроші потрібні на сімейний ремонт, а сам узяв у мене двісті тисяч і тобі охолоджувальну шафу купив.

Марина різко зупинилася. Поліція в її плани зовсім не входила. Одна річ — крутити любов із забезпеченим чоловіком, і зовсім інша — отримати в комплекті злиденного брехуна з навіженою ріднею, яка виносить меблі серед білого дня.

Петрович тим часом уже спритно висмикнув шнур холодильника.

— У мене там йогурти пропадуть і ікра! — тонко верескнула Марина, дивлячись, як холодильник відривають від стіни.

— У вікно вистав, погода дозволяє! — відрізала мати Богдана, особисто перевіряючи, щоб вантажники не подряпали боки техніки.

Богдан спробував кинутися на амбразуру. Він підбіг до холодильника, розставивши руки.

— Мамо, ти мене ганьбиш! Оксано, скажи, це ж абсурд!

Оксана повільно відірвала погляд від телефона.

— Абсурд, Богданчику, це коли ти береш гроші в матері-пенсіонерки, щоб вразити жінку, яка сама собі може купити три таких холодильники. Звільни прохід! Петровичу важко!

Богдан перевів розпачливий погляд на Марину.

— Маринко, ну скажи їм!

Але обличчя Маринки в цю мить зазнало радикальної трансформації…