Світлана поспішала на переговори, але звеліла водієві зупинитися біля вагітної жінки, яку викинули з чорної машини

Дарина кивнула.

— Він кілька разів давав мені закриті конверти для Ткача. Ще просив не вносити частину файлів до спільного архіву.

Степан одразу запитав: — Які саме?

— Не все пам’ятаю. Навесні був договір. Роман Геннадійович забрав оригінал після реєстрації.

— З «Гранітом»?

— Так.

— Що за договір?

— Рамковий. А потім була додаткова угода.

Світлана насторожилася.

— Яка?

Дарина розгублено подивилася на неї.

— Я не читала. Бачила лише першу сторінку. Там було щось про переважне або ексклюзивне право.

Степан миттєво змінився на обличчі.

— На що?

— На якісь замовлення. Роман сказав, що потім буде нова редакція, і наказав не зберігати копію в спільній папці.

— Коли це було?

— Місяці три тому.

Степан повернувся до Світлани.

— Нам потрібно негайно перевірити реєстр договорів.

В електронному архіві рамкова угода справді знайшлася. Її уклав Роман у межах чинної на той час довіреності, і сама по собі вона не виглядала небезпечною. Додаткової угоди не було.

Оксана підняла журнал реєстрації.

— Ось номер додатка. Він існував.

— Де оригінал? — запитала Світлана.

Дарина зблідла.

— Роман забрав.

— Ви впевнені?

— Я сама віддала йому папку.

Степан швидко переглянув повноваження за старою довіреністю.

— Якщо додаток містить зобов’язання, що виходили за встановлені межі, його ще можна оскаржити через обсяг повноважень та з інших підстав. Але спершу треба знати текст.

— А якщо не виходили?

Юрист не відповів одразу.

— Тоді все складніше.

Увечері Світлана передала зібрані матеріали адвокатові для підготовки офіційного звернення щодо можливої шкоди компанії. Жодних гучних заяв вона робити не стала. Повертатися додому не хотілося, але треба було забрати особисті документи. Романа там не було.

Близько одинадцятої зателефонував Геннадій Аркадійович.

— Він був у мене.

— Що казав?

— Кричав, що ви всі вважали його ніким. Потім сказав дивне.

— Яке?

— Нехай радіють, що зірвали Лисовського. Вони навіть не розуміють, що головне вже підписано.

— Він так і сказав?

— Так.

Вона одразу набрала Степана. За пів години юрист знову був в офісі. Оксана долучилася до перевірки з дому. Вони підняли електронний реєстр, платіжні підстави та журнали.

Майже опівночі Степан знайшов посилання на відсутній додаток.

— Тут зазначено: «Ексклюзивний виконавець за групою контрактів». Згідно з додатковою угодою…

Світлана відчула, як усередині все похололо.

— Яких контрактів?

— Переліку немає. Він має бути в самому документі.

— Отже, Роман міг уже віддати «Граніту» частину наших замовлень?

— Міг підписати папір із такими умовами. Чи буде він чинним і в якому обсязі, встановимо після вивчення оригіналу.

Телефон Світлани завібрував. Повідомлення надійшло з невідомого номера. Фотографія першої сторінки договору. Нижче — єдиний рядок: «Шукаєте це. Спитайте в чоловіка, кому тепер належать ваші найкращі замовлення».

Світлана збільшила знімок. Унизу стояв підпис Романа, а поруч — печатка «Граніту».

Вранці Степан уже чекав на Світлану в кабінеті. На столі лежала роздрукована фотографія додаткової угоди, надіслана вночі з невідомого номера. Юрист збільшив нижню частину сторінки й порівняв реквізити з рамковим договором.

— Підпис Романа схожий на справжній. Печатка «Граніту» теж, але за однією фотографією висновків не робимо. Потрібен увесь документ.

— Номер збігається з журналом?

— Так. І дата та сама.

Світлана сіла навпроти.

— Отже, Даша не помилилася.

— Схоже, що ні.

Він показав їй стару довіреність Романа.

— Комерційний директор міг укладати окремі договори в межах установленої суми, але не мав права без згоди генерального директора передавати сторонній організації виключні права на значну групу чинних замовлень. Якщо в додатку справді перелічені великі контракти, Роман перевищив свої повноваження, — пояснив Степан. — Крім того, «Граніт» знав, із ким має справу. Це важливо.

Телефон Світлани задзвонив. Номер був незнайомий.

— Світлано Петрівно, Артем Ткач.

Вона увімкнула гучний зв’язок.

— Слухаю.

— Думаю, нам треба зустрітися.

— Це ви надіслали фотографію?

— Я.

Степан жестом попросив не поспішати.

— Навіщо?

— Бо Лисовський учора дав зрозуміти: крайнім залишуся я. А на таке я не підписувався.

Світлана холодно відповіла: — Ви підписувалися на інше?

— Не телефоном.

Зустріч призначили в кабінеті адвоката Світлани. Ткач приїхав зі своїм юристом і приніс папку. Розмова почалася без привітності…