Син попросив батька не приїжджати перед Новим роком, але візит без попередження відкрив тривожну правду

— Куди?

— Зайду як належить. Через головний вхід. Хвилин за десять.

— Тату, що ти задумав?

— Нічого особливого. Цукерки до свята привіз. Я ж старий родич. Що з мене взяти?

За десять хвилин Микола стояв біля машини. У бардачку лежала коробка дешевих цукерок, куплена для сусідки. Він узяв її, скуйовдив волосся, згорбив плечі, подивився на себе в бокове дзеркало.

Із темряви на нього дивився розгублений літній чоловік — змерзлий, беззахисний, трохи смішний. Маска, яку він носив довгі роки, лягла на обличчя звично й точно.

Він подзвонив у двері.

Відчинила Лариса. На мить вона ніби скам’яніла, вчепившись у ручку.

— Миколо Аркадійовичу? Ми… взагалі-то гостей не чекали. Зараз не дуже зручно.

— Ларисочко, доню, я на хвилинку. Цукерки Павлусеві привіз, під ялинку покласти. Погода така, що пальців на ногах не відчуваю. Думав, не доїду.

Він шморгнув носом і потупцяв на ґанку.

Лариса вже хотіла зачинити двері, але з-за її плеча визирнула повна жінка в блискучій сукні, розчервоніла від алкоголю.

— Ларо, ти що, людину на морозі тримаєш?