Син попросив батька не приїжджати перед Новим роком, але візит без попередження відкрив тривожну правду

— Так, усе за планом. Препарати діють, але в банку вже нервують. Керівник компанії майже три тижні не виходить на зв’язок. Підпис потрібен сьогодні, будь-якою ціною. Я вже викладаю від його імені пости про боротьбу із залежністю, тож ґрунт підготовлено. Коли все закінчиться, ніхто не здивується.

Вона помовчала, слухаючи співрозмовника, потім тихо засміялася.

— Я теж сумую. Після свят побачимося. Цілую.

Підбори застукали назад. Двері зачинилися.

Микола вийшов з-за стелажа й зупинив запис.

Павло дивився на нього знизу вгору. У його очах був не лише страх — там палав сором.

— Тату, ти пам’ятаєш, коли купував цей будинок?

— Пам’ятаю.

— Він оформлений не на мене. На холдинг. Я тут живу за договором. Машини теж на фірмі, рахунки — корпоративні. Лариса в це ніколи не вникала. Вона думає, все моє.

Микола завмер, потім повільно видихнув.

— Зачекай. Тобто вони влаштували тут підвал для тортур, труять тебе, вимагають підписи й збираються вбити заради того, що їм юридично навіть не дістанеться?

— Якщо спростити, так.

— Павле, якби я прочитав таке в книжці, вирішив би, що автор переборщив.

— Я теж так думав. Але кувалда в Романа була дуже переконлива.

Микола сфотографував коліно, ланцюг, сліди уколів на руках. Обережно промокнув свіжу кров серветкою й запечатав її в маленький пакет, який знайшов у кишені. Потім зрізав пасмо волосся й прибрав окремо.

Старі звички водія й господаря складів іноді виявлялися кориснішими, ніж найдорожча валіза експерта.

— Я зараз повернуся, — сказав він…