Таня вже виходила з валізами, коли сусідка попросила її ненадовго повернутися
Слово «поліція» раніше змусило б Оксану виправдовуватися, але тепер вона сама простягнула Ларисі телефон. Нехай приїдуть і побачать оголошення, речі господині в коробках, зниклий ключ і крісло, яке шукає Віктор. Лариса подивилася на екран, потім на машинку й уперше не знайшла відповіді. Погроза діяла лише доти, доки жертва боялася розголосу сильніше за винну.
Погроза спрацювала. Лариса захлинулася повітрям і опустила телефон. Оксана пройшла повз неї до вітальні, зняла цінник зі своєї машинки й уважно подивилася на нерівне дно дубового крісла. Тепер у неї з’явилася підозра, яку можна було перевірити при всій родині.
Увечері тут мали святкувати день народження Тамари Петрівни. Оксана сама планувала цю вечерю ще місяць тому. Тепер чуже свято мало стати миттю, коли Андрій побачить правду не в листі й не в переказі, а просто на власному столі…
Оксана не стала сперечатися далі. Вона вийшла з квартири, голосно зачинила двері й повернулася до майстерні. До вечері лишалося кілька годин. Цього часу вистачало, щоб привести себе до ладу, попередити Віктора й підготувати інструменти.
Вона вмилася крижаною водою, стерла з обличчя сліди безсонних ночей і зібрала волосся в тугий вузол. Ошатна сукня лишилася у валізі біля дверей, косметика — у захопленій Ларисою спальні. Оксана дістала з металевої шафи щільний робочий фартух, просяклий запахом деревини, клею й машинного мастила, і вдягла його поверх старого светра.
У дзеркальці на внутрішньому боці шафки відбивалася втомлена жінка, не схожа на ту, що збиралася в круїз. Оксана могла попросити в знайомої одяг, привести волосся до ладу й увійти на свято бездоганно зібраною. Але їй більше не хотілося доводити родичам жіночність і гідність зовнішнім виглядом. Робочий фартух був частиною правди, яку вони зневажали й якою користувалися. Саме в ньому вона заробила на квартиру, накопичила фонд і відреставрувала крісло, що стало схованкою. Оксана вирішила постати перед родиною такою, якою була насправді, без святкової упаковки й винуватої усмішки.
З шухляди вона взяла іржавий антистеплер — важкий інструмент із роздвоєним жалом, яким оббивники витягають скоби, що в’їлися в дерево. Він зручно ліг у мозолясту долоню. Оксана поклала поруч довгі ножиці й ліхтарик, але потім залишила їх: для задуманого вистачало одного антистеплера.
Інструмент виглядав грубо поряд з акуратними котушками й тканиною, однак призначення мав точне: підчепити те, що тримається намертво, і відкрити прихований каркас, не руйнуючи деревини. Оксана не знала, що знайде під нерівним дном крісла. Вона знала лише, що свіжі кріплення з’явилися після її роботи й що Лариса злякалася при самій згадці про крадіжку. Цього вистачало, щоб перевірити підозру перед усіма, а не перетворювати її на ще одну суперечку.
Віктор приїхав у призначений час. Дорогою вони майже не розмовляли. Вантажівка повільно йшла темними вулицями, за вікнами пропливали ліхтарі й зачинені крамниці. Оксана прокручувала в пам’яті свіжий шов на дні крісла. Вона не знала напевно, що сховано всередині, але була певна: оббивку розкривали після її роботи, і Лариса злякалася при самій згадці про крадіжки.
Біля під’їзду Віктор заглушив мотор. Він знову нагадав про домовленість не залучати поліцію без крайньої потреби. Оксана відповіла, що сьогодні рішення ухвалюватиме Андрій. Якщо після побаченого він знову обере сестру, їхній шлюб закінчиться тієї ж миті…
