Таня вже виходила з валізами, коли сусідка попросила її ненадовго повернутися
Потім мати спитала про Андрія, і Лариса відповіла, що брат лише вдає суворість. Напередодні він покричав для порядку, а потім переказав їй половину решти заощаджень дружини.
Оксана притулилася спиною до стіни й перестала відчувати пальці. Після сліз у телефонній розмові Андрій не просто залишив сестру в домі — він знову віддав їй робочі гроші. Отже, навіть власний відчай не змусив його зупинитися. Чоловік скаржився дружині на Ларису, а потім оплачував її вимоги з фонду тієї, за ким нібито сумував. Ця послідовність знищила останнє виправдання…
— Він їй нічого не скаже, — вела далі Лариса, дзенькаючи ложечкою об чашку. — Андрій боїться власної тіні. Йому простіше відкупитися від мене її грошима, ніж вигнати. На той час, коли Оксана повернеться, тут не лишиться ні машинки, ні її майстерні. Їй доведеться шукати кімнату, а брат нарешті звільниться від вічного пилу й її втомленого обличчя. Ти ж сама казала, що вона йому не пара.
Оксана слухала й розуміла: це не стихійне захоплення квартири, а спільний план. Тамара Петрівна не лише знала про те, що відбувається, а й схвалювала знищення шлюбу сина. Андрій переказував сестрі гроші дружини після всіх скарг і обіцянок. Можливо, він не знав про кожне оголошення, але свідомо фінансував людину, яка розпродавала життя Оксани.
Голос свекрухи ледь долинав із динаміка, але відповіді Лариси розкривали зміст. Тамара Петрівна вважала невістку невідповідною дружиною й хотіла, щоб Андрій звик жити без неї. Лариса запевняла, що братом легко керувати: досить приготувати йому вечерю й поскаржитися на дітей. Оксана вперше почула, як її п’ятнадцятирічний шлюб обговорюють як погано організований переїзд. Жінки не сумнівалися, що вона підкориться доконаному факту. Їхня впевненість виросла з усіх попередніх поступок, і в цьому Оксана з гіркотою впізнала власний внесок.
В’язка ключів вислизнула з онімілої руки. Метал дзвінко вдарився об кахель. Розмова на кухні обірвалася. Рипнув стілець, почулися швидкі кроки.
Оксана не встигла відступити чи вигадати пояснення. За кілька кроків стояла її машинка з паперовим цінником, на плечах Лариси був її халат, а з телефону ще долинав стривожений голос Тамари Петрівни. Усі таємні рішення родини виявилися зібрані в одному коридорі. Страх бути викритою зник: викривати тепер слід було не господиню.
У дверному прорізі з’явилася Лариса. На ній був персиковий махровий халат Оксани, подарований чоловіком на зимове свято. В одній руці вона тримала телефон, у другій — надкушене яблуко. Побачивши господиню, Лариса зблідла, а тоді її обличчя почало наливатися червоним.
— Ти? Що ти тут робиш? Ти маєш бути на кораблі!
Вона відступила й покликала брата, ніби Андрій міг негайно з’явитися поруч. Оксана повільно підняла ключі. Її спокій налякав Ларису сильніше за крик.
— Він на зміні. Повернеться тільки ввечері.
За відчиненими дверима вітальні виднілася швейна машинка з наклеєним цінником. Оксана побачила власні тканини, зсунуті в куток, чужий диван і знайоме дубове крісло, яке реставрувала кілька років тому. Нижня технічна тканина на ньому лежала трохи нерівно. Досвідчене око помітило свіжий шов, зроблений не її рукою, і невелику опуклість між пружинами. Хтось нещодавно розкривав дно, а потім похапцем закріпив його.
Лариса закричала, що викличе поліцію й звинуватить Оксану в нападі. Господиня запропонувала зробити це негайно — заодно пояснити походження старовинного крісла з червоного дерева, вкраденого в матері Віктора, і спробу продати чужу машинку…
