Таня вже виходила з валізами, коли сусідка попросила її ненадовго повернутися

Піднімаючись сходами, Оксана побачила батьків верстак біля стіни. Андрій уже затягнув його назад із майданчика, певно, злякавшись, що двірники й справді заберуть важкий стіл. На кромці біліла свіжа подряпина, але сам каркас уцілів. Оксана провела по дереву пальцями й відчула, як хвилювання поступається зосередженості. Сьогодні вона діятиме так само, як під час складної реставрації: спершу покаже пошкодження, потім розкриє приховане і лише після цього вирішить, що можна зберегти.

У квартирі було гамірно. Із вітальні долинали дзвін келихів і привітання, пахло м’ясом і часником. Лариса накрила великий дубовий стіл найкращим фарфором Оксани з тонкою золотою каймою. Тамара Петрівна сиділа на чолі столу в ошатній блузці. Діти їли в сусідній кімнаті. Андрій стояв із піднятим келихом і бажав матері здоров’я та спокою.

Андрій знав, що найкращий сервіз діставали лише на річниці, але не зупинив сестру. Оксана сама збиралася спекти до цього вечора улюблений пиріг свекрухи. Тепер Тамара Петрівна приймала вітання в квартирі жінки, чиє зникнення допомогла організувати, і виглядала цілком задоволеною. Картина була настільки буденною, що на мить Оксана відчула себе зайвою гостею. Потім долоня торкнулася холодного антистеплера. У неї були ключ, право на дім і підозра, пов’язана з кріслом. Цього виявилося досить, щоб відчинити двері.

Оксана розчахнула двері вітальні. Полотно вдарилося об обмежувач, розмови обірвалися. Усмішка сповзла з обличчя Андрія, вино вихлюпнулося на білу скатертину. Тамара Петрівна схопилася за груди, Лариса застигла з блюдом у руках.

Оксана ввійшла не засмаглою мандрівницею з подарунками, а в забрудненому фартусі, з іржавим інструментом у руці. За нею в дверях став Віктор. Його важка постать позбавила Ларису звичної впевненості.

— Корабель пішов без мене, — рівно сказала Оксана чоловікові. — Я весь цей час була тут. І чула, як ви почали ділити мій дім, щойно машина від’їхала від під’їзду…

Андрій зблід. Він кілька разів розтулив рота, але не зміг вимовити й слова. Лариса першою отямилася. Вона поставила блюдо на стіл і закричала, що Оксана стежила за родичами, збожеволіла від ревнощів і навмисне вирішила зіпсувати день народження.

Вино повільно розтікалося по білій скатертині, але ніхто не намагався витерти пляму. Андрій переводив погляд із робочого фартуха дружини на Віктора за її спиною й ніби не міг поєднати побачене з історією про далекий лайнер. Оксана не підвищувала голосу. Що спокійніше вона стояла, то виразніше чувалася паніка Лариси, яка поспішала першою призначити винного.

Оксана не дивилася на неї. Вона перелічувала чоловікові те, що бачила й чула: винесений верстак, коробки у вітальні, витрачені робочі заощадження, оголошення про продаж машинки. Андрій опустив очі й почав смикати ґудзик. Він пробурмотів, що все сталося випадково, що сестрі не було куди йти, а гроші знадобилися через аварію.

Кожне виправдання руйнувалося наступним фактом. Випадковий приїзд не пояснював коробок, привезених одразу після від’їзду. Аварія не пояснювала половини фонду, відданої Ларисі пізніше. Турбота про дітей не давала права продавати робоче обладнання. Андрій хапався за окремі обставини, бо боявся побачити їх разом: квиток, запасний ключ і переїзд були частинами одного рішення.

— Віктор вигнав її з дітьми, — додав він, ніби ця фраза пояснювала будь-який вчинок.

Чоловік Лариси ступив уперед. Низьким голосом він повідомив, що нікого не виганяв. Дружина пішла сама, коли він відмовився віддати їй квартиру своєї матері. Вона приїхала до брата не рятуватися, а захопити чужий комфорт. Віктор підтвердив і історію з антикварним кріслом: Лариса вивезла сімейну річ без дозволу й збрехала всім про її походження…