Несподіваний фінал одного знайомства з маминим нареченим

— говорила Юля, і губи її тремтіли.

— Ти це переростеш. За рік-другий згадуватимеш як затьмарення розуму, може, ще й соромно буде. А от увімкни на хвилинку голову й уяви, що я відповів тобі взаємністю? Що далі? Маму зовсім не шкода? Встромиш їй ніж у серце й покинеш? А вона ж заради тебе жила сама цілих вісім років, бо остерігалася подібного… Щоправда, вона думала, що чіплятися можуть до тебе, а не ти…

— Невже ти зовсім-зовсім… — говорила, згасаючи, Юля.

— Я люблю тебе як дитину. Як доньку моєї жінки. Вибач, інакше не сприймаю. А тепер давай-но ти підеш умиєшся, і ми разом поїмо? У мене був нервовий день, одне замовлення запороли, майже нічого не їв.

— Алло, Юлю, Юлечко… — говорив слабкий голос матері з трубки.

У кімнаті було не темно, і Юля зрозуміла, що світанок уже настав.

— Мамо?! Як ти?

— Усе гаразд. Привітати хотіла — пів години тому в тебе народився братик.

Юля підскочила, обурилася: