Несподіваний фінал одного знайомства з маминим нареченим

розумієш, про що я, — облизнула губи Карина, найстарша й найдосвідченіша з них. — Зроби це, а потім відший.

— Яка ж ти, Карино, розпущена дівка, — фиркнула друга подруга, — не слухай її, Юлю, подумай про маму, уяви на її місці себе.

Але Юля вхопилася за пораду Карини:

— Думаєш, мені це вдасться? А якщо він відкине мене? Я цього не переживу!

— А ти не лишай йому шансів. Влаштуй щось романтичне.

— Легко сказати… Він завжди з мамою… Та й узагалі… Ні, ні, я не можу так із нею вчинити!

Два тижні Юля металася, мов загнаний звір. З одного боку, вона дедалі більше підживлювалася почуттям до Діми, а з другого… у них ніколи не було такої щасливої, повноцінної сім’ї. Юля особливо відчула це перед від’їздом, коли вітчим із мамою забирали її пізно ввечері від друзів, і в Юлі було таке приємне відчуття, ніби вона ще школярка, зовсім дівчинка, і мама з татом приїхали по неї, бо боялися відпускати її саму в темряві. А бувало, що Діма приїздив по неї сам, він не хотів, щоб юна дівчина ходила сама так пізно.

— Мало що, Юлю, — пояснював він, — ти ще маленька, багато чого не розумієш, хоч і доросла на вигляд. І коли поїдеш до коледжу, краще сама вночі не ходи. Ти ж не ходиш?

— Ні. Дімо, а я гарна? — різко спитала Юля одного з таких вечорів.

— Що?