Несподіваний фінал одного знайомства з маминим нареченим

— Ну, як ти думаєш… Я приваблива? Просто мені ніколи цього не казали… хлопці, чоловіки.

Діма підняв брови й, не відводячи погляду, втупився в нічну дорогу.

— Так. Звісно. Ти дуже гарна. Кхм! — ніяково прочистив він горло.

Юля стала частіше приїздити з коледжу додому. Хоча б два дні й одну ніч вона могла побути поруч із Дімою… Мама Юлі працювала на заводі позмінно, і яке ж то було для Юлі щастя, якщо її зміни випадали на вихідні! Вони з Дімою ходили в кіно й на ярмарок, або дивилися фільми з ноутбука, поїдаючи чипси. Юля ні на що конкретне не наважувалася. Діма ні на що не натякав. Він ставився до неї як до дитини, але Юля так хотіла бачити в його жестах взаємну закоханість, що знаходила її в кожному слові й погляді.

Те, що це справжнє кохання, від якого їй не позбутися, Юля зрозуміла в травні, незадовго до весілля. Юлі шалено подобався запах Діми. Якось, закидаючи речі до пральної машини, вона притулилася всім обличчям до його футболки й стала жадібно вдихати запах його парфумів і тіла. Вона не могла зупинитися. Сильні почуття, а разом із ними й відчай, захопили її так нестримно, що вона була готова на все, аби тільки отримати Діму. Мама стала далекою й незначущою, а її щастя — ніщо порівняно з Юлиним болем. Будь-якою ціною вона прагнула зробити Діму своїм. Юля так голосно ридала перед розчиненими дверцятами пральної машини, валяючись навколішки, що не помітила Діму, який увійшов на кухню, як і не помітила того, що він узагалі повернувся додому.

— Юлю? Що сталося? Іди сюди, малечо, ну, ну, ти чого?