У день свого 80-річчя бабуся опинилася в будинку для літніх людей, та невдовзі онуки зрозуміли, що зарано списали її з рахунків

Данило ледь стримався, щоб не відповісти різко. Добре діло — чужими руками, ще й від імені тих, хто тепер сидить у її квартирі. Але сперечатися не став. Купив пакет мандаринів і заїхав у пансіонат.

Галина Михайлівна спершу вирішила, що молодий чоловік помилився дверима. Потім упізнала, зніяковіла, притисла долоні до грудей і заплакала. На тумбочці в неї стояла чашка з охололим чаєм, поруч лежала складена серветка, і вся ця скромна обстановка раптом здалася Данилові особливо беззахисною. Вона дякувала йому так, ніби він привіз не фрукти, а ціле свято.

— Навіщо ж ви витрачалися, — казала вона, проводжаючи його поглядом. — У вас, певно, своїх клопотів вистачає. А ви до чужої старої приїхали.

Додому Данило повертався з важкістю всередині. Він думав про те, як легко люди називають старих тягарем, коли тим більше нічого віддати. Спершу беруть турботу, час, гроші, квартиру, а потім вирішують, що людина вже пожила досить і тепер має не заважати. Він написав приятелеві, що мандарини відвіз. Той відповів коротко: зайнятий, потім передзвонить, гроші віддасть. Данило не здивувався й більше не чекав.

Після цього він почав заїжджати до Галини Михайлівни сам. Не щохвилини, звісно, але майже щотижня. Сідав на жорсткий стілець біля ліжка, слухав, як вона неквапно говорить, і щоразу дивувався, скільки в ній лишилося світла після всього пережитого. Вона виявилася дивовижною співрозмовницею: лагідною, освіченою, з тонким почуттям гумору. Її хотілося вивести в парк, подати руку, посадити на лавку під деревами й слухати, як вона переказує старі книжки, згадує театр, музику, кумедні випадки з минулого.

Поступово вона розповіла йому про онуків. Донька завжди була людиною сцени: їй треба було репетирувати, їздити, виглядати бездоганно, триматися на виду. Домашнє життя її втомлювало, діти майже весь час лишалися в бабусі. Галина Михайлівна годувала їх, лікувала, вчила, чекала зі школи, відкладала для них. Коли хлопці виросли, вона купила кожному по машині, щоб ніхто не почувався обділеним. Потім оплатила їм навчання. Їй здавалося, що тепер у них є все, аби стати самостійними…