У нотаріуса чоловік із коханкою сміялися з конверта, аж поки дружина не почала читати його вголос

— Згідно із заповітом, — провадила нотаріус, — трикімнатна квартира за адресою, зазначеною в документах, переходить Романові Петровичу Левчуку.

Марта радісно пискнула й одразу обійняла Романа за шию. Її браслети дзенькнули, підбори нетерпляче цокнули по підлозі. Роман розправив плечі, ніби почув не юридичне формулювання, а підтвердження власної винятковості, і кинув на Ларису погляд переможця. У ньому було забагато тріумфу для людини, яка щойно почула ім’я померлої матері.

— Замiський будинок із ділянкою також заповідано Романові Петровичу, — не змінюючи інтонації, прочитала нотаріус.

— Чула? — Роман не стримався й повернувся до колишньої дружини. — Мама все правильно вирішила. Я син, я кров, я спадкоємець. А ти тут хто? Ніхто. Стороння жінка, яка колись крутилася поруч із нашою родиною.

Лариса стиснула губи. Сльози підступили до горла, але вона проковтнула їх, як ковтала образи багато років поспіль. Життя поруч із Романом навчило її мовчати, коли хотілося кричати, усміхатися, коли всередині все ламалося, і триматися рівно, навіть якщо приниження било в обличчя сильніше за ляпас. Вона дивилася на край столу й думала тільки про те, щоб не дати голосу здригнутися, якщо до неї звернуться.

— Банківський вклад, сума якого зазначена в додатку до заповіту, також переходить Романові Петровичу.

Марта сплеснула руками. Її радість була галасливою, майже дитячою, але в цій дитячості прозирала жадібна квапливість.

— Ромчику, це ж чудово! Ми нарешті поїдемо відпочивати, я так давно мріяла. Спершу до моря, потім на острови. І машину ти обіцяв, пам’ятаєш? Справжню, дорогу. Ти ж сам казав, що тепер усе буде інакше.

Роман самовдоволено обійняв її за плечі, ніби саме він один влаштував цю перемогу. Лариса відвернулася до вікна. Скло відбивало її бліде обличчя, майже чуже; під очима залягли тіні, волосся біля скронь здавалося світлішим, ніж уранці. Вона раптом подумала, що Надія Андріївна не схвалила б цієї радості, висловленої так голосно поруч із її останньою волею. Нотаріус перегорнула сторінку й сказала:

— У заповіті є ще один пункт. Він стосується Лариси Семенівни…