У нотаріуса чоловік із коханкою сміялися з конверта, аж поки дружина не почала читати його вголос
Роман фиркнув, а Марта тихенько засміялася, навіть не намагаючись приховати цікавості. Обоє відразу нахилилися вперед, але в їхніх обличчях не було тривоги — тільки очікування нової причини для насмішки. Лариса не підвела очей. Вона вже вирішила, що прийме все мовчки, яким би принизливим не виявився цей останній пункт.
— Ларисі Семенівні передається особисте майно покійної, — вела далі нотаріус. — Стара швейна машинка, скринька з прикрасами та… запечатаний конверт з особистим листом.
Роман зареготав так різко, що нотаріус мимоволі скривилася. Сміх відбився від стін кабінету й видався Ларисі особливо грубим на тлі чужого заповіту, чужої смерті, чужої останньої волі.
— Швейна машинка! Марто, ти чуєш? Оце так спадок. Ще коробочка з намистом, мабуть, зі старих запасів. А головне — конвертик! Ларко, вітаю, тепер ти багатійка. Може, там рецепт пиріжків або настанова, як правильно штопати шкарпетки? Дивися, як вийшло: квартира, заміський будинок і гроші — мені, бо я син. А тобі лист, щоб було чим зайнятися ввечері. Усе чесно.
Марта прикрила рота долонею, але сміх усе одно прорвався тонким звуком. Лариса мовчки простягнула руку. Нотаріус передала їй щільний пожовклий конверт, запечатаний темно-червоним сургучем. Папір здавався важким, надто важким для простого листа. На лицьовому боці акуратним почерком було написано: «Ларисоньці. Прочитати при всіх». Ці два слова — «при всіх» — ніби лягли на повітря окремою вагою.
У Лариси здригнулися пальці. Вона обережно розкрила конверт, боячись пошкодити аркуші, дістала кілька сторінок, списаних рівними рядками, і розгорнула першу. Почерк Надії Андріївни вона впізнала відразу: трохи нахилений, твердий, з красивими петлями, зовсім не схожий на слабку руку останніх місяців. Голос спершу чіплявся за кожне слово, але потім зміцнів.
«Дорога моя Ларисонько. Якщо ці рядки зараз у тебе в руках, значить, мене вже немає поруч. Я дуже прошу: прочитай листа вголос. При нотаріусі, при Романові й, якщо він приведе її з собою, при тій молодій жінці теж.
Так, я все розуміла…»
