У першу шлюбну ніч Максим запропонував жити окремо, а Оксана відкрила свій розрахунок

Оксана встала й підійшла до своїх паперів. Серед них була роздруківка з реєстрів: імена людей, пов’язаних із потрібними їй структурами. Вона швидко переглянула аркуш. Віктор Романович Ткаченко, за документами приватний бухгалтер, подавав заяви на реєстрацію трьох фірм-одноденок. Усі вони вже були ліквідовані; через них ішли гроші міноритарних акціонерів «Біомедики».

Максим прочитав простягнутий аркуш мовчки. Тільки пальці міцніше обхопили чашку.

— Добре. Що нам тепер із цим робити?

«Нам» — Оксана помітила це слово, але не виказала себе.

— Поки що спостерігати й збирати відомості. До Ткаченка повернемося пізніше. Спершу потрібні документи заводу за той період. Тепер я директорка й можу офіційно вимагати архів ради.

— Лариса перекриє доступ.

— Спробувати може. Але забороняти мені знайомитися з документами моєї компанії вона не має права. Зуміє тільки потягнути час. І навіть ця затримка дасть нам можливість подивитися на її дії.

Максим кивнув, не поспішаючи.

— Хочеш, щоб вона занервувала й сама щось показала.

— Коли людина налякана, вона робить зайві рухи. А зайві рухи лишають сліди.

До п’ятничної вечері вони приїхали в триповерховий будинок неподалік від столиці. Батько Максима придбав його за 20 років до своєї смерті. Тут були сад і камін, а важкі дорогі меблі не міняли — надто багато за них заплатили, щоб тепер погодитися, що красивими вони не були ніколи.

Лариса чекала у вітальні. Прибране волосся, стримана сукня, знайома усмішка, у якій до теплоти домішувалася поблажливість. Вона взяла Оксану за обидві руки, ніби хотіла цим дотиком показати свою прихильність.

— Оксано, як добре, що ви приїхали! Нарешті познайомимося ближче.

— Дякую за запрошення, Ларисо Степанівно.

На трьох накрили стіл із добрим фарфором і ретельно дібраними келихами. Господиня явно домагалася тієї сімейної довірливості, за якої гості потроху перестають бути насторожі.

Перші пів години пішли на світську розмову, у якій начебто не було нічого суттєвого. Лариса не питала прямо, де молодята винайняли квартиру. Вона підходила до цього здалеку, вплітаючи потрібні запитання в загальну бесіду, і з окремих відповідей можна було відновити приблизний район, а потім дістатися й адреси. Оксана розуміла, до чого веде господиня. Вона не відмовлялася відповідати й не показувала настороженості, але щоразу лишала рівно стільки невизначеності, щоб Лариса не отримала нічого корисного. Збоку розмова й далі виглядала легкою та сімейною.

Максим майже не брав участі. За цим столом він здавався іншою людиною. На прийомах Оксана звикла бачити в ньому ліниву впевненість багатого молодого чоловіка, якому нічого доводити. Зараз він тримав спину рівно й їв неквапливо.

Завод з’явився в розмові перед десертом, теж начебто випадково.

— Я рада, Оксано, що підприємство повернулося в руки родини. Ваш батько стільки сил йому віддав. Упевнена, на час переходу рада забезпечить вам усю необхідну підтримку. Давайте побачимося наступного тижня? Я допоможу розібратися у справах.

— Дякую. Запит на архів ради за останні три роки я вже надіслала. Коли вивчу документи, зможу говорити про становище заводу предметніше.

Відповідь пролунала після майже непомітної затримки. Усмішка Лариси лишилася незмінною.

— Звісно. Цілком розумний крок.

— Крім того, я запросила зовнішній незалежний аудит за весь час, поки підприємством керувала рада. — Оксана спокійно подивилася їй у вічі. — При зміні власника це звичайна процедура.

Тепер пауза затяглася трохи довше.

— Авжеж. Без прозорості не буває довіри.

Голос звучав, як і раніше, але кутики рота в Лариси стали жорсткішими.

— Тут ми з вами згодні, — відповіла Оксана.

Максим підняв келих води, дивлячись убік. До кінця вечері жодна репліка не порушила бездоганної ввічливості.

Дорогою додому вони хвилин десять їхали мовчки.

— На слові «аудит» вона занервувала, — першим сказав Максим.

— Я помітила.

— Ти навмисне?

— Хотіла зрозуміти, до якої межі вона здатна зберігати спокій. — Оксана помовчала. — І з’ясувати, кому зателефонує, щойно ми підемо.

Він повернув голову.

— Ти можеш це перевірити?

— Зараз ні. Але Денис, мій колега, працює з базами даних і вміє розбиратися в корпоративних зв’язках. Попрошу його пошукати історію дзвінків із телефонів, оформлених на афілійовані компанії. Це можна запросити законно, якщо знати порядок.

— Отже, ти готувалася заздалегідь.

Подиву в його голосі не було…