У суді колишній чоловік був упевнений у своїй перемозі, аж поки суддя не відкрила мої документи

— Хто це був?

Віктор різко обернувся.

— Якийсь знайомий. Не лізь у мої справи. Ти все одно нічого не тямиш у моїй роботі.

Голос його став жорстким, роздратованим, ніби вона заважала йому своїми дурними запитаннями.

— У мене різні клієнти. Не всі ж тихі й пристойні люди.

Після цього він пішов до кабінету й замкнувся там до ранку.

Наступного дня Ірина зайшла до крамниці канцтоварів і купила товстий зошит у клітинку. Без особливого плану. Просто взяла перший, який трапився під руку.

Удома вона сховала його в коробку зі старими сімейними фотографіями на верхній полиці шафи. Туди Віктор ніколи не зазирав.

Пізно ввечері, коли всі поснули, Ірина дістала зошит, сіла за кухонний стіл і на першій сторінці акуратно написала дату.

«Починаю записувати».

Спочатку записи були безладними. Вона занотовувала туди дивні дзвінки, суми з виписок по рахунках, незнайомі номери, уривки розмов, які випадково вдавалося почути. Іноді писала майже без пояснень — аби не забути.

Але з часом хаос почав перетворюватися на систему. Ірина стала розкладати все за датами, підкреслювати важливі деталі, робити позначки на полях. З кожним тижнем її записи ставали точнішими, а сама вона — уважнішою.

Вона навчилася швидко фотографувати документи, поки Віктор приймав душ або розмовляв телефоном на балконі. Робила це обережно, без різких рухів, ніби навіть клацання камери могло її видати.

Перелом настав приблизно за пів року….