У суді колишній чоловік був упевнений у своїй перемозі, аж поки суддя не відкрила мої документи

— спитала вона якомога рівніше.

Віктор уже дивився в телефон і водночас натягував піджак.

— Так простіше. Ти офіційно не працюєш, там є зручні умови. Не забивай собі голову, я на цьому краще знаюся.

Він навіть не підвів на неї очей. Застебнув ґудзики, взяв портфель і сказав так, ніби розмова була дрібницею:

— Просто підпиши.

Ірина поставила підпис. Зовні вона залишалася спокійною, але всередині вперше за довгі роки ясно й холодно зрозуміла: чоловік її обманює.

Потім дрібниці почали складатися одна до одної.

Віктор дедалі частіше затримувався на роботі до ночі. У ванній з’явився дорогий одеколон, якого раніше не було. З дітьми він розмовляв неуважно: кивав, відповідав односкладово, не відриваючи погляду від телефона. Коли молодша донька принесла йому малюнок, він машинально сказав: «Молодець», навіть не глянувши на аркуш.

Одного разу вся родина пішла до ресторану святкувати день народження старшого сина. Ірина ще пам’ятала, як поправляла скатертину, розкладала серветки, усміхалася дитячим жартам. За сусіднім столиком сиділа галаслива компанія, і один чоловік — кремезний, у дорогому одязі, з важким поглядом — увесь час позирав у їхній бік.

Коли вони вже збиралися йти, він підійшов до їхнього столика.

— Вікторе Андрійовичу, от так зустріч! — сказав він із широкою усмішкою, від якої чомусь ставало не по собі. — Хотів іще раз подякувати за те питання. Дуже красиво все зробили.

Він багатозначно кивнув і ляснув Віктора по плечу.

Ірина помітила, як чоловік різко зблід і ковтнув слину.

— Та що ви, — пробурмотів він. — Робота така.

Він майже силоміць підняв дітей з-за столу й повів родину до виходу.

Удома Ірина не витримала: