Учні зникли в один день, і лише через роки стало зрозуміло, що сталося насправді

— Ви можете мені не вірити, — тихо сказала Лія, дивлячись на Романа. — Я й сама не знаю, як це звучить збоку. Але вони там. Вони досі чекають. Я бігла кілька днів, поки не знепритомніла. Прошу вас… допоможіть їм вибратися.

Роман більше не міг сидіти на місці. Він вийшов у коридор і набрав номер начальника слідчого відділу.

— Мені потрібно, щоб ви терміново приїхали до лікарні, — сказав він, намагаючись тримати голос рівним. — Тут жінка. Вона назвалася Лією Морен.

На тому кінці запанувала мовчанка.

— Повтори, — різко промовив начальник.

— Лія Морен. Та сама дівчинка зі справи про зниклий клас.

Пауза стала ще важчою.

— Романе, ти розумієш, що говориш?

— Розумію, як це звучить. Але я бачив її. Вона знає подробиці. І вона стверджує, що решта живі.

Почувся шум, ніби людина на тому кінці швидко підвелася з-за столу.

— Залишайся там. Я виїжджаю…