Вагітність Насті стала причиною пересудів, та невдовзі в селі з’явилися несподівані гості

Уранці вона спитала батька про сусіда. Петро Семенович прийшов без дзвінка, як приходив завжди: хвіртка скрипнула, кроки по двору, пакет на лавці в сінях. У пакеті були хліб і молоко.

— Тату, хто живе в хаті навпроти? Де раніше Савчуки були.

Батько поставив пакет, подумав.

— Назар Левицький. Минулої весни купив. Столяр, тесля, майстер на все таке. Кажуть, руки золоті. Працює сам, замовлень вистачає.

— Місцевий?

— Із районного селища. А тобі навіщо?

— Учора хтось дрова приніс. До порога поклав.

Батько не здивувався. Лише трохи затримав погляд на печі.

— Він такий. Мовчить, а бачить.

Олеся повторила про себе ці два слова: мовчить і бачить. У селі зазвичай було навпаки — бачили надто багато, а мовчати не вміли зовсім. Тому непомітна в’язанка біля порога раптом здалася їй не просто господарською допомогою, а вчинком рідкісної властивості. Про нього не треба було говорити, але він уже змінив ранок: у хаті ніби стало на пів градуса тепліше…