Велика гарна квітка здавалася звичайною покупкою чоловіка, аж поки випадковість не розкрила її таємницю

Минуло кілька місяців. Аліна приходила спершу з Наталією. Сиділа на кухні, пила чай маленькими ковтками, розглядала старі фотографії Марини до пологів. Наталія трималася напружено, ніби весь час чекала, що в неї попросять віддати більше, ніж вона зможе. Якось вона принесла пиріг.

— Я печу не дуже, — сказала вона ніяково.

— Аліна все одно любить, — додав Роман, який привіз їх і лишився в передпокої.

Марина прийняла пиріг обома руками.

— Дякую.

Вони не стали подругами. Це було б неправдою. Але перестали бути ворогами. Між ними стояла дівчина, яку обидві любили, і кожна вчилася не тягнути її на свій бік.

Роман допоміг Марині отримати копії документів після визнання материнства. Якось біля дверей він затримався й сказав:

— Я не знав.

— Але мали перевірити, — відповіла Марина без злості.

— Так.

Вона подивилася на нього й тихо додала:

— Я теж надто довго вірила.

Аліна поступово залишалася в Марини без батьків. Спершу на п’ятнадцять хвилин, потім на годину. Одного разу принесла альбом із малюнками. На останній сторінці був начерк жінки біля вікна й великої квітки в горщику.

— Це не портрет, — швидко сказала Аліна.

— Я зрозуміла. Просто композиція.

— Нормальна?

— Дуже сильна.

Дівчина почервоніла й перегорнула аркуш.