Віктор десять років оплачував рахунки матері, але на її ювілеї зайшла мова про спадщину та квартиру Марини

Рина з Віктором сиділи поруч. Рина мала бездоганний вигляд у строгому темно-синьому брючному костюмі. Виглядала як людина, що прийшла не святкувати, а проводити аудит. Віктор їв мовчки. Він наминав м’ясну нарізку, ігнорував спроби тітоньок завести розмову про те, коли ж будуть дітки, і весь час дивився на матір. Дивився по-новому, наче вперше бачив цю людину.

Офіціанти метушилися, подаючи гаряче. Дзвеніли келихи, лунали шаблонні тости про здоров’я, щастя й довголіття. Світлана Петрівна приймала конверти з грошима з прихильністю королеви-матері, киваючи й промокаючи куточки губ серветкою.

І ось настав кульмінаційний момент. Світлана Петрівна підвелася, постукала ножем по кришталевому келиху. Розмови стихли, усі спрямували погляди на ювілярку. Вона поправила паєтки на могутніх грудях, обвела поглядом стіл.

— Любі мої, дякую, що прийшли. 50 років — це не вік, це стан душі, — почала вона поставленим голосом.

Гості заусміхалися, хтось заплескав у долоні.

— Я хочу сьогодні подякувати всій родині, моїм дітям. Ви моя опора.

Вона зробила паузу, витягнувши обличчя в маску жертовної материнської любові.

— Я довго думала, як правильно розпорядитися тим, що маю. Життя непередбачуване, і я ухвалила рішення. Завтра я йду до нотаріуса.

Стіл завмер. Родичі насторожили вуха. Тема спадщини завжди пожвавлює будь-які застілля. Світлана Петрівна з ніжністю подивилася на Дарину, яка погладжувала свою скляну намистину на шиї.

— Мою квартиру — донечці! — урочисто й безапеляційно оголосила свекруха. — Даринці потрібніше, вона дівчинка тонкої душевної організації. Їй потрібна база.

Запала тиша. Хтось із тітоньок ніяково кахикнув. Погляди гостей ковзнули до Віктора. Усі розуміли, хто в цій родині тягнув лямку й робив ремонт у тій самій квартирі. А Світлана Петрівна, купаючись в увазі, повернулася до сина й з усмішкою, в якій було більше отрути, ніж у тераріумі, додала:

— А тобі, Вітю, і так трикімнатна квартира дружини дістанеться. Ну, коли її не стане. У Рини ж здоров’я слабке, вона постійно на якихось вітамінах сидить. Чоловік має сам собі заробити. Ну або знайти хорошу дружину з квартирою, як у твоєму випадку.

За столом хтось ахнув. Жарт вийшов настільки чорним і безтактним, що навіть офіціант, який розливав морс, завмер із глечиком у руці. Рина спокійно відкинулася на спинку стільця, навіть не кліпнувши. Вона не збиралася влаштовувати скандал. Їй це було не потрібно. Свою роботу вона вже зробила.

Вона подивилася на чоловіка. Віктор повільно, дуже обережно відклав виделку на край тарілки. Метал брязнув об порцеляну. Цей звук у тиші, що настала, здався оглушливим. Він підвівся, повільно витер губи серветкою, кинув її на стіл…