Він хотів лише контролювати ремонт, але камера зафіксувала те, до чого він не був готовий

Степан приїхав без запізнення. Це був кремезний чоловік років сорока, з короткою стрижкою, спокійним поглядом і долонями, по яких одразу було видно: інструмент він тримає щодня, а не від випадку до випадку. Він заніс кілька ящиків, акуратно поставив їх уздовж стіни, пройшовся кухнею й одразу почав дивитися не на порожній простір, а на точки кріплення, кути й труби.

— Кутовий модуль тут ставимо? — спитав він, присідаючи біля стіни. — Тоді краще одразу врахувати трубу, щоб дверцята потім не впиралися.

— Так, кут тут, — підтвердив Мирон, розгортаючи перед ним план. — Верхню шафу треба трохи змістити. Бачиш, двері поруч. Якщо помилитися, чіплятиме.

— Зрозумів, — коротко відповів Степан і позначив олівцем місце на стіні.

Мирон пояснював докладно, майже прискіпливо. Для нього не існувало дрібниць, особливо коли йшлося про квартиру, у яку вони вклали гроші й сили. Він звик перевіряти розміри, звіряти лінії, думати про те, що заважатиме за місяць, якщо зараз зробити абияк. Степан слухав без роздратування. Іноді уточнював, де буде плита, де зручніше вивести доступ до труби, як краще посадити стільницю.

— Основу сьогодні поставити можна, — сказав він нарешті. — Нижні шафи, верх, стільницю. Підключення техніки потім окремо?

— Так, головне — корпус і верхні секції, — відповів Мирон. — Решту доробимо пізніше.

Він подивився на годинник і насупився. На роботу він уже запізнювався, а ранкові справи переносити було нікуди. Сумка з документами стояла в передпокої, телефон раз у раз вібрував від робочих повідомлень.

— Мені треба їхати, — сказав Мирон. — Дарина залишиться вдома. Якщо щось знадобиться, вона покаже. Закінчиш — подзвони.

— Не хвилюйся, — рівно сказав Степан. — Розібрався. Зроблю акуратно.

Мирон кивнув, але спокійніше йому не стало. Майстер справляв нормальне враження: без хвастощів, без зайвої балаканини, з виразною впевненістю в рухах. І все одно він залишався незнайомцем у квартирі, яка була для Мирона не просто приміщенням із ремонтом, а єдиним справжнім домом.

Він надто часто чув історії про працівників, які за відсутності господарів ставилися до чужого майна як попало. Кухня коштувала дорого, матеріали куплені в борг, а одна помилка могла зіпсувати весь результат. Тому довіряти лише словам Мирон не хотів. Йому потрібно було переконатися самому, що в квартирі все йде як слід…