Він хотів лише контролювати ремонт, але камера зафіксувала те, до чого він не був готовий

Перед самим виходом він дістав із шухляди старий смартфон. Апарат майже не використовували, екран був подряпаний, але камера ще працювала. Мирон поставив його за коробками з фурнітурою на високий виступ, повернув об’єктив так, щоб у кадр потрапляли кухня, частина входу й стіл з інструментами. Потім відкрив ноутбук і перевірив зображення.

Картинка була мутнувата, кут неідеальний, зате все важливе проглядалося. Було видно, як Степан розкладає викрутки й шурупокрут, де лежать панелі, як відчиняються двері до кухні. Мирон увімкнув запис і налаштував трансляцію на ноутбук. Він не збирався заздалегідь підозрювати майстра в нечесності. Йому хотілося лише контролювати роботу й зберегти собі спокій.

— Подивимося, як піде, — пробурмотів він, перевіряючи з’єднання ще раз.

Дарина в цей момент була в кімнаті й не бачила, що він робить. Степан займався коробками й теж не звертав уваги. Мирон закрив ноутбук, прибрав його в сумку, випростався й постарався надати обличчю звичайного виразу людини, яка просто поспішає.

— Я поїхав, — сказав він Дарині в передпокої. — Якщо щось буде незрозуміло, дзвони.

— Добре, — легко відповіла вона. — Не хвилюйся, ми впораємося.

Ця фраза мала б його заспокоїти, але чомусь лише посилила внутрішню настороженість. Він не міг точно назвати причину. Можливо, позначалася втома від ремонту. Можливо, звичка інженера все тримати під контролем. А можливо, йому просто не подобалася думка, що в квартирі залишаться дружина й чужий чоловік.

В офісі Мирон сів за стіл, розклав креслення й майже одразу відкрив трансляцію. На екрані виникла їхня кухня — порожня, з пакуванням уздовж стін, із плямами пилу на підлозі й розкладеними інструментами. Степан працював спокійно: відміряв відстань, свердлив, прикручував напрямні, прикладав рівень і перевіряв, чи рівно лягли кріплення.

Перші пів години минули без жодного приводу для тривоги. Майстер не метушився, не чіпав чужих речей, сміття складав убік. Мирон навіть дозволив собі видихнути. Усе виглядало саме так, як він і хотів: без поспіху, без халтури, без зайвих розмов.

Він повернувся до своїх робочих аркушів, але маленьке вікно трансляції залишив відкритим. Погляд однаково зісковзував туди кожні кілька хвилин. Спершу це була звичайна перевірка. Потім перетворилося на дивне очікування, якому він сам не міг дати пояснення. Тоді Мирон ще не розумів, що залишена з обережності камера покаже йому зовсім не ремонт…