Він вважав мене безпорадною й бідною, аж поки моє зникнення не змусило його панікувати

— Час вийшов, — сказав охоронець.

Романа вивели з дому в тому одязі, в якому він був: домашні штани, пом’ята футболка, капці. Він бачив, як евакуатор відвозить машину, як на двері вішають ланцюг і печатку, як люди за парканом крадькома дивляться в його бік.

Через три дні після свого тріумфу він лишився на розпеченому тротуарі без грошей, без дому, без машини й без жінки, заради якої зруйнував шлюб.

Деякий час він брів майже навпомацки, аж поки вулиці не вивели його до ділового кварталу. Там, навпроти скляного хмарочоса з літерами «МЛ» на фасаді, у паніці мозок нарешті вчепився лише за одне ім’я. Мар’яна.

Він знайшов у кишені старий телефон, насилу розблокував потьмянілий екран і натиснув на контакт «Мар’яна, дружина». Гудок пройшов один раз, другий, третій.

Потім зв’язок відкрився, і в слухавці пролунав спокійний жіночий голос…