Він зажадав, щоб жінка негайно пішла, але вже за кілька хвилин ситуація різко змінилася
На перших допитах старші офіцери відповідали обережно. Вони посилалися на нерозуміння формулювань, плутанину виконавців і надмірну старанність командирів на місцях. Однак інспектори клали перед кожним роздруківки повідомлень, дві версії одного звіту й журнали з виправленими датами. Захист розсипався крок за кроком.
Молодші командири й солдати заговорили першими. Вони розповідали про тиск, погрози зіпсувати характеристику, накази перефарбовувати старе майно й мовчати про нестачу обладнання. Їхні свідчення збігалися в дрібницях, хоча людей опитували окремо.
Максима Руденка, автора анонімного листа, запросили на закриту бесіду. Сержант підтвердив кожен рядок і докладно відтворив розмови з капітаном і старшиною. Його ім’я офіційно не розкривали. Страх іще відчувався в голосі Максима, однак уперше за довгі тижні він не почувався самотнім.
Потім настала черга начальника штабу, начальника оперативного відділу й Литвиненка. Спершу двоє старших офіцерів намагалися взяти відповідальність на себе, сподіваючись прикрити Савчука. Гнатюк зупинив їх спокійним запитанням:
— Ви справді гадаєте, що кілька зізнань знищать електронне листування й особисті резолюції командира? Савчук уже не зможе зберегти посаду. Якщо й далі брехатимете, втратите разом із ним і свободу, і рештки офіцерської честі. Правдиві свідчення — ваш останній шанс не піти на дно з чужим кораблем.
Вони зламалися. Начальники розповіли, як після оперативної наради Савчук вимагав будь-якою ціною довести бездоганність корпусу й забороняв передавати нагору відомості, здатні його скомпрометувати. Литвиненко, присутній майже при всіх розмовах, дав особливо важливі свідчення. Він підтвердив особисті вказівки начальника й назвав виконавців, через яких передавалися розпорядження.
Люди, які служили Савчукові захисним щитом, один за одним ставали свідками обвинувачення. На вершині кожного відновленого ланцюга стояло одне прізвище. Командир міг лише спостерігати, як створене ним маленьке королівство зникає.
Йому обмежили пересування й заборонили зв’язуватися із зовнішніми особами без дозволу інспекції. Формально Савчук лишався у своєму кабінеті, але той перетворився на місце домашнього арешту. Три зірки на погонах, якими він нещодавно милувався, тепер тиснули на плечі.
Він усе ж спробував звернутися до колишніх однокурсників і впливових знайомих. Відповіді були ухильні, потім дзвінки перестали приймати. Відомості про перевірку просочилися в пресу, суспільне обурення зростало, і ніхто не хотів пов’язувати власне ім’я з генералом, якого підозрювали в корупції та свідомому ризикуванні життями солдатів.
На сьомий день Тарас Гнатюк приніс Марині багатосторінковий підсумковий звіт. У розділах були перелічені фальшиві відомості, розкрадання, зловживання ресурсами й тиск на підлеглих. Командувачка читала мовчки, аж поки полковник не звернув її увагу на останній розділ. Там містилося порушення, про яке не згадувалося навіть в анонімному листі. Саме воно мало остаточно показати, заради чого Савчук відбирав кошти у своїх частин…
