Він зажадав, щоб жінка негайно пішла, але вже за кілька хвилин ситуація різко змінилася

Наступного дня двадцять фахівців інспекційної групи розділилися на кілька загонів і одночасно виїхали до штабу корпусу й підпорядкованих частин. Жоден місцевий командир не отримав попередження. Необхідні документи підготували заздалегідь, щоб після початку перевірки ніхто не зміг зупинити законні дії інспекторів, пославшись на формальну неточність.

Першою ціллю стала третя казарма 70-ї бригади. Інспектори увійшли туди о п’ятій ранку, коли бійці ще не піднялися. Приміщення оточили, журнали чергувань вилучили, а людей попросили нічого не чіпати. Старе двоярусне ліжко розібрали просто на місці. Фотографії зафіксували свіжі точки зварювання, тріснутий під ними метал і трухляві дощечки, підкладені під ніжки.

Вогнегасник випробували в присутності понятих. Тиску майже не було, вміст виходив ривками й не міг загасити серйозне загоряння. Корпус таблички аварійного виходу розкрили й підтвердили, що живлення давно відсутнє. Командир роти й старшина спостерігали за процедурою зі зблідлими обличчями. Тепер назвати побачене дрібним недоглядом було неможливо.

Тим часом інша група з’явилася у штабі. Було опечатано кабінети ад’ютанта, оперативного відділу й служби тилу, із сейфів вилучили теки, а з комп’ютерів — накопичувачі. Богдан Литвиненко намагався заступити дорогу інспекторам і вимагав дозволу командира корпусу.

Гнатюк мовчки показав офіційний документ із підписом командувачки. Після цього заперечувати було нічим. Литвиненко лише дивився, як фахівці пакують техніку в пронумеровані контейнери, і розумів, що разом із файлами з кабінету виносять усі таємниці начальника.

Чутка про раптову інспекцію миттєво розійшлася корпусом. Савчук дізнався про неї зі збивчивої телефонної доповіді й прийшов у лють.

— Хто дозволив їм хазяйнувати в моєму штабі? Негайно зупинити перевірку! Гнатюка до мене! Черненко вирішила принизити мене на очах у підлеглих?

Він кричав у слухавку, вимагав відкликати групи, погрожував стягненнями. Але інспекційна служба підпорядковувалася безпосередньо командувачці й не залежала від нього. Уперше Савчук відчув, що його накази не доходять до людей за дверима кабінету. Гнів швидко змішався з жахом.

Робота тривала цілодобово. Фахівці відновили видалені листи й знайшли листування, у якому розпорядження «усунути будь-які недоліки у звітах» супроводжувалося прямими вказівками не допускати реальних негативних показників. Зіставлення первинних відомостей із підсумковими виявило десятки виправлень. Бухгалтерські книги відображали закупівлі протипожежного обладнання, якого на складах ніколи не було.

Кожен новий документ розширював картину. У звітах завищували тривалість навчань, щоб поліпшити показники. Частина продовольства, призначеного солдатам, зникала ще до надходження в їдальні. Пальне, виділене для підготовки підрозділів, за особистим розпорядженням Савчука використовували для його службових і приватних поїздок. Те, що починалося як перевірка безпеки, перетворювалося на розслідування цілої системи зловживань.

Інспектори не обмежувалися знайденим листуванням. Кожен запис звіряли зі складськими залишками, шляховими листами й показаннями тих, хто отримував усні розпорядження. Якщо у звіті значилася закупівля, фахівці шукали майно; якщо документ повідомляв про навчання, зіставляли дати з журналами виїзду. Що ретельнішою ставала перевірка, то менше лишалося випадкових невідповідностей і то виразніше проступав спільний задум.

Особливо промовистими виявилися первинні версії файлів. У них ще зберігалися реальні цифри й зауваження виконавців. Пізніше рядки зникали, показники зростали, а формулювання ставали бездоганними. Цифрові сліди показували, як правда змінювалася на кожному рівні, поки не перетворювалася на зручну для Савчука картину.

Гнатюк щодня доповідав Марині про просування. Вона забороняла робити остаточні висновки завчасно й вимагала однаково ретельно перевіряти як звинувачувальні, так і виправдувальні відомості. Їй було важливо, щоб справа витримала будь-який зовнішній тиск. Савчук мав відповідати не тому, що образив командувачку, а тому, що його провина доведена документами й вчинками.

Савчук іще сподівався, що підлеглі збережуть мовчання і документи вдасться подати як набір не пов’язаних між собою помилок. Він не знав, що докази вже складалися в єдиний ланцюг, який вів безпосередньо до його кабінету…