Вона довіряла новому псові, аж поки один випадок не змусив її злякатися за дитину

Та перша зустріч із Громом змінила багато чого. Пес не кинувся до неї, не намагався сподобатися й не метушився. Він стояв напружено, ніби не знав, чи можна знову довіряти людям. У його погляді було стільки втоми й обережності, що Дарина мимоволі присіла поруч, не простягаючи руки одразу. Вона дала йому змогу самому вирішити, підходити чи ні.

За якийсь час Гром зробив до неї один повільний крок. Це був майже непомітний рух, але саме він переконав Дарину сильніше за будь-які слова. За пережитим страхом у ньому все ще лишалося місце для довіри.

Додому Гром приїхав під пильним наглядом. Дарина не збиралася поводитися безтурботно. Перші дні вони з чоловіком не залишали пса й дитину наодинці, не дозволяли Марті надто нав’язливо чіпати його, стежили за кожним рухом.

Гром вивчав дім тихо: обнюхував пороги, затримувався біля дверей, лягав осторонь, але так, щоб бачити кімнату. Іноді він здригався від різких звуків, однак швидко заспокоювався, якщо поруч лунав рівний голос.

Марта, звісно, не знала нічого про його минуле. Для неї Гром був великою теплою істотою, новим дивом, яке рухалося, дихало й терпляче повертало голову на її лепет. …