Вона довіряла новому псові, аж поки один випадок не змусив її злякатися за дитину

Дівчинка усміхалася, тягнулася до його лап, сміялася, коли він обережно відсувався носом. Дарина щоразу напружувалася, готова втрутитися, але пес поводився напрочуд лагідно. Він не гарчав, не дратувався, не смикався від дитячої незграбності. Якщо йому ставало незручно, він просто повільно підводився й відходив на кілька кроків.

З кожним днем тривога стихала. Чоловік і далі придивлявся до Грома, але вже без колишньої настороженості.

Дарина помічала, що поруч із Мартою пес рухається інакше: м’якше ставить лапи, обережніше повертається, терпляче чекає, поки дівчинка перестане тягнутися до нього. Іноді він лягав біля килимка й просто спостерігав за дитиною. У такі хвилини Дарині здавалося, що ризикований вибір виявився правильним.

Того дня все почалося буденно. Марта була в доброму настрої, Гром спокійно блукав подвір’ям, сонце лягало на траву світлими плямами. Дарина винесла доньці іграшки, влаштувала її в безпечному місці й залишила кухонні двері відчиненими. Їй треба було лише домити посуд.

Вона кілька разів озиралася й бачила одну й ту саму мирну картину: дитина грається, собака поруч, двір тихий.

Потім щось змінилося. Не було ні крику, ні різкого звуку, ні плачу. Але Дарина раптом відчула тривогу так виразно, ніби хтось покликав її на ім’я. Вона вимкнула воду, витерла руки й виглянула надвір…