Вона вирішила влаштувати собі маленьке свято, однак поява гостя змусила її забути про все

До самого вечора його не полишало відчуття провини. Богдан розумів, скільки сил мати витратила на ці довідки і як боїться втратити єдиного сина. Але послухатися її означало назавжди залишитися людиною, чию долю визначили за нього. Коли Оксана повернулася, він зустрів її як завжди й нічого не сказав. Таємниця вже лягла між ними, хоча мати ще не підозрювала про неї.

Отримавши повістку, Богдан з’явився на комісію без зволікань. Представник призовної служби перегорнув його звичайні документи, пильно подивився на юнака й затримав палець на рядку з прізвищем.

— Савчук Богдан? Усе правильно?

— Правильно, — чітко відповів він.

— А доповнити справу нічим не хочеш? Може, вдома залишилися важливі медичні папери?

Богдан витримав погляд співрозмовника.

— Жодних інших документів у мене немає.

Чоловік помовчав, ніби даючи йому можливість передумати, потім закрив теку. Невдовзі Богдан дізнався, що його направлено до підрозділу повітряного десанту. Від цієї новини в нього полегшало на душі: після довгих років очікування він нарешті опинився там, куди прагнув із дитинства.

Рішення комісії привело Оксану у відчай. Вона не могла уявити свого домашнього хлопчика в казармі, на виснажливих заняттях і тим більше в польових умовах.

— Богданчику, ти ж точно передав мої довідки? — знову й знову запитувала вона, стискаючи його руку. — Я заздалегідь про все домовилася. Там мали знати.

— Авжеж, мамо. Мабуть, папери не допомогли, — відповідав він, ховаючи винувату усмішку.

Радість була такою ж сильною, як у дитинстві під час одного родинного свята. Тоді серед подарунків Богдан знайшов іграшковий пістолет, що стріляв маленькими помаранчевими кульками. Він носився з ним по кімнаті, аж поки одна кулька, відскочивши від стіни, не влучила просто в око. Від різкого болю хлопчик закричав так голосно, що збіглися сусіди.

Мати й бабуся розгубилися, не знаючи, чим допомогти. Довелося терміново везти дитину до найближчого міста до фахівця. Око вдалося врятувати, хоча якийсь час дорослі всерйоз побоювалися найгіршого. Після повернення іграшка зникла, а на всі наступні свята Богдан отримував лише книжки, альбоми й фарби. Навіть цей випадок не згасив захвату, який він відчував від самої думки про форму й службу…