Вони думали, що контролюють чуже весілля, не підозрюючи, хто вже чекає на них за святковими дверима

Ударити там, де Роман не чекає. Зруйнувати його впевненість. Змусити підозрювати своїх, сваритися з прикормленою поліцією, втрачати гроші й обличчя. Не вбивати — це було б надто просто й надто швидко. Назар знав ціну раптовості: ворог, який розуміє, звідки прийшла небезпека, ще може зібратися; ворог, який не розуміє, починає воювати з власними тінями. Треба було позбавити Романа головного — відчуття, що район належить йому цілком і назавжди. Загнати його в такий кут, де він сам простягне руки під кайданки.

Тим часом у старій будівлі реєстраційного відділення Роман Костюк стояв біля вікна на другому поверсі й дивився на порожню площу перед входом. Він приїхав заздалегідь, у дорогому сірому костюмі, із золотою запальничкою в пальцях і тією нетерплячою злістю, яку в нього викликало будь-яке очікування. На столі лежав паспорт Марини, уже підготовлені бланки й журнал, куди лишалося вписати підпис. Літня працівниця в синьому костюмі сиділа біля стіни, стискаючи хустинку, а двоє охоронців переминалися біля дверей. У кімнаті пахло пилом, дешевим лаком і страхом, який усі намагалися не помічати.

Дзвінок службового телефону розірвав тишу так різко, що жінка впустила ручку. Роман схопив слухавку. На тому кінці захлинався водій на прізвисько Рубець. Він кричав, збивався, повторював, що дівчисько втекло, що якийсь лісовий навіжений за пів хвилини поклав усю бригаду, відібрав пістолет, гроші й повів її в хащу. Роман слухав, і його обличчя поволі наливалося багрянцем. Він стиснув слухавку так, що пластик жалібно скрипнув.

Потім ударив апаратом об стіл. Скло, що прикривало папери, розлетілося бризками. Секунду він стояв нерухомо, важко дихаючи, і в цій нерухомості було більше небезпеки, ніж у крику. Реєстраторка боялася навіть підвести очі, а охоронці дивилися в підлогу, бо будь-який погляд міг стати приводом для удару.

— За дві години вона має бути тут, — процідив він охоронцям. — Піднімайте всіх. Зброя, собаки, машини. Прочешіть ліс. Знайдіть цього лісника й притягніть до мене. Живим або таким, щоб він ще міг чути.

Він вилетів із кабінету, лишивши працівницю ковтати пігулки тремтячими губами. Втрата Марини означала для нього втрату спадку Литвина. Втрата спадку — слабкість перед тими, хто стояв вище за нього. А слабких у його світі не жаліли ніколи…