Вони перейшли межу, коли образили матір злодія в законі, і невдовзі пошкодували про своє рішення

Містечко поступово змінювалося. Нового голову призначили з боку — обережного, молодого, не пов’язаного з колишніми людьми. Начальника поліції теж змінили. У відділку перший час ходили тихіше, ніж звичайно, ніби стіни ще пам’ятали голос Лозового. Потім звикли до того, що скарги треба приймати, папери писати чесно, а на літню жінку не можна дивитися як на перешкоду в чиїйсь схемі.

Проєкт «Меридіан» закрили. Землю повернули людям. Тим, хто вже продав ділянки під тиском, виплатили компенсації з коштів, які Задорожний переказав до фонду допомоги постраждалим. Старий приватний сектор залишився стояти: криві паркани, палісадники, собачий гавкіт зранку, запах яблук наприкінці літа.

Про Мирона в містечку говорили по-різному. Одні боялися вимовляти його ім’я. Інші говорили з повагою. Для когось він залишався злочинцем, для когось — людиною, яка зробила те, чого не змогли зробити закони. Анна Семенівна цих розмов не любила. Якщо чула зайве, тільки хитала головою й казала:

— Він мій син. Цього досить.

Раз на місяць темна машина зупинялася біля її будинку. Мирон виходив без показної охорони, без шуму, з пакетом фруктів або ліків. Сусіди визирали з-за фіранок, але підходили рідко. Він проходив у двір, де мати поливала квіти, і щоразу казав тихо:

— Здрастуй, мамо.

— Здрастуй, Мирончику.

Вони сиділи на кухні. Чай вистигав у старих чашках. Іноді говорили про погоду, лікарів, сусідів, про те, що паркан знову треба підправити. Іноді мовчали довго. Між ними стало менше недомовленості. Біль нікуди не зник, минуле не переписалося, але в цьому мовчанні більше не було покарання.

На сусідній вулиці літній сусід розповідав онукові Романові те, що вже встигло стати міською легендою.

— Запам’ятай, малий. Є закони, які пишуть у кабінетах. А є ті, що сидять усередині людини. Буває, перші не працюють. Тоді приходять другі.

— Це бандити, діду?

Старий подумав і похитав головою.

— Не все так просто. Бандит бере силою для себе. А справжній злодій за поняттями слабкого не зачепить і іншим не дасть, якщо межу перейшли.

— А чому поліція так не зробила?

Старий зітхнув.

— Бо форму можна купити, якщо людина всередині порожня. А того, хто тримає слово, купити важче…