Вони вирішили залякати медсестру, але надто пізно дізналися, хто зовсім поруч

Ще до цього візиту Марина помічала їхні погляди в коридорі. Шило демонстративно сповільнював крок, Бик щось шепотів йому й усміхався. Дівчина не реагувала, розраховуючи, що відсутність уваги позбавить їх інтересу. Вона не знала, що така байдужість лише зачепила самолюбство обох. Для них кабінет став місцем, де можна перевірити, наскільки її суворість справжня. Вони заздалегідь домовилися вигадати скарги й прийти разом, щоб чисельна перевага посилила тиск.

Шило заявив, що в нього сильно болить горло, хоча голос звучав чисто. Бик поскаржився на забій кисті, але вільно рухав пальцями. Справжня причина візиту була іншою. Бараками ходили розмови про молоду сувору медсестру, яка не дозволяла ув’язненим зайвого, і приятелі вирішили роздивитися її зблизька. Марина без коментарів оглянула обох. Денисові видала розчин для полоскання, Кирилові — знеболювальну мазь. Потім закрила картки й сказала, що прийом закінчено. Чоловіки не рушили до виходу.

Шило всівся на край стола й запитав, як звати таку гарну жінку. «Марина Романівна», — відповіла вона, підкресливши, що особисте знайомство не входить до її обов’язків. Денис усміхнувся й запропонував не квапитися: за його словами, їм варто «поговорити по-людськи». Марина знову зажадала звільнити кабінет. Тоді Бик підійшов до дверей і став так, щоб перекрити прохід. Його широка постать закрила ручку. Дівчина відчула небезпеку, але голос не змінився. Вона наказала йому відійти й попередила, що викличе чергових.

Замість відповіді Шило розсміявся. Він сказав, що вони не вороги й можуть бути корисними одне одному: медсестра допоможе їм отримувати потрібні ліки й послаблення, а вони нібито забезпечать їй спокійну роботу. Марина відмовилася. Денис ступив ближче й узяв її за зап’ясток, ніби перевіряючи, як далеко йому дозволять зайти. Пальці стиснули не надто сильно, але сам жест був принизливим і загрозливим. Дівчина зблідла, різко смикнула руку на себе й наказала негайно відпустити. Бик ухмилявся біля дверей, спостерігаючи за її реакцією.

Шило не прибрав руки. Нахилившись до обличчя Марини, він порадив добре подумати. Він називав себе й приятеля справжніми авторитетами, запевняв, що тут їх усі поважають, і натякав: дружба з ними буде вигіднішою за скаргу охороні. Бик підхопив глузливий тон, додавши, що в закритій установі краще мати сильних знайомих. Марина ще раз зажадала звільнити прохід. У відповідь Денис перехопив її вище ліктя. Тепер він тримав помітно міцніше, хоча й далі вдавав, ніби відбувається безневинна розмова.

Дівчина не стала чекати. Вона різко вивернула руку, штовхнула Шила в груди й, скориставшись його несподіванкою, ступила просто на Бика. Кирило відступив на пів кроку, не чекаючи опору. Цього вистачило. Марина розчахнула двері й вийшла в коридор. Вона не побігла й не озиралася, змушуючи себе зберігати рівний крок до повороту. Лише сховавшись із поля зору, зупинилася біля вікна й кілька разів глибоко вдихнула. Серце било у скронях, зап’ясток палав, але повертатися з охороною вона поки не стала.

У кабінеті чоловіки переглянулися й засміялися. Бик назвав медсестру гордою, Шило впевнено відповів, що з часом вона стане поступливішою. Вони вирішили, ніби налякали її достатньо й тепер зможуть поступово посилювати тиск. Ніхто з них не помітив, що за дверима на підлозі лишився рецепт Савченка, який випав із кишені. І ще менше вони розуміли, наскільки небезпечним був сам дотик до Марини. Їм здавалося, що перед ними самотня працівниця, яка не має захисту серед ув’язнених.

За десять хвилин Марина повернулася. Кабінет уже спорожнів. Вона зачинила двері, сіла за стіл і поклала тремтячі долоні на коліна. За роки роботи їй траплялися грубі пацієнти. Зазвичай холодного тону вистачало, щоб їх зупинити, але ці двоє свідомо перевіряли межі й насолоджувалися страхом. Дівчина обміркувала скаргу, однак розуміла: прямого насильства не сталося, а ув’язнені напевно назвуть те, що було, непорозумінням. Вона вирішила поки не привертати уваги й продовжила заповнювати картки, хоча літери кілька разів розпливалися перед очима.

Вона кілька разів набирала номер чергового начальника й стирала цифри, так і не подзвонивши. Скарга могла захистити її офіційно, але вимагала пояснити, чому дотик двох ув’язнених викликав особливу тривогу і чи не пов’язано це з кимось усередині колонії. Марина боялася випадково спрямувати увагу на Артема. Крім того, їй було соромно визнавати, наскільки сильно її налякали. Професійна впевненість вимагала впоратися самостійно. Це рішення згодом здасться помилковим, але того вечора воно видавалося єдиним способом зберегти таємницю й близьку свободу Граніта.

До кінця зміни тремтіння минуло. Марина переконала себе, що зуміє триматися подалі від Шила й Бика, а під час наступного візиту не залишиться з ними наодинці. Вона не хотіла розповідати Артемові. До звільнення лишалися лічені місяці, і дівчина надто добре знала його характер: якщо він почує про загрозу, жодні міркування про наслідки його не зупинять. Тому вона сховала синюватий слід на зап’ястку під рукавом і пішла додому, сподіваючись, що пригода не матиме продовження. У цей самий час двоє нахаб уже хвалилися одне одному майбутньою перемогою…