Свекруха вирішила перевірити, чому я сплю у вихідний, але явно не очікувала моєї реакції на її ранковий візит

— Який самокат, Богдане?

Чоловік опустив руки. На лобі виступив піт. Він спробував випростатися й надати собі впевненого вигляду, однак у сімейних трусах це мало непереконливий вигляд.

— Вислухай мене. Мені важко діставатися на роботу, суглоби болять. Я вивчив огляди: така покупка корисна для здоров’я. Не втомлюватимуся в дорозі, швидше повертатимуся додому. Це ще й екологічно. Там хороша підвіска і красива синя підсвітка.

— Твій офіс за триста метрів звідси, за одним світлофором, — відкарбувала Оксана. — Поки винесеш цей апарат із ліфта, втомишся більше, ніж за всю дорогу пішки.

Усі його розмови останніх днів раптом склалися в зрозумілий ланцюжок: огляди підвіски, схований телефон, міркування про екологію й несподівана турбота про чистоту квартири. Він не вивчав новинки з цікавості — він уже зробив замовлення і намагався дочекатися доставки, не викликавши підозр.

Вона повернулася до свекрухи, яка все ще тримала чек.

— Цікаво, скільки чашок кави треба не випити, щоб назбирати майже 49 000? Чи твій син отримує більше, ніж каже? Богдане, звідки гроші? Ти оформив кредит?

І тут сенс того, що відбувається, дійшов до Галини Петрівни. Спершу її обличчя зблідло, потім щоки стрімко налилися багрянцем. Папірець захрустів у стиснутих пальцях.

У четвер Богдан приходив до матері й розповідав зовсім іншу історію. Нібито дружина зажадала всю зарплату, на іпотечний внесок не вистачає, а грошей немає навіть на лікування хворих колін. Він казав, що записався до остеопата й боїться прострочити платіж. Галина Петрівна тоді пошкодувала сина, зняла відкладені з пенсії заощадження й віддала йому 50 000, щоб сім’я не втратила квартиру й не залишилася без їжі…