Свекруха вирішила перевірити, чому я сплю у вихідний, але явно не очікувала моєї реакції на її ранковий візит

— Дружина в тебе, звісно, лінива, зате мати одна. Зараз наведу лад.

Вона взялася оглядати сорочки й комірці, перекладати штани, розгортати кожну річ. Самими лише речами сина обмежуватися не збиралася: раптом на сусідніх полицях знайдеться доказ невістчиної неохайності або схована від Богдана заначка.

Лад цікавив її менше, ніж можливість зазирнути туди, куди зазвичай не допускали. Кожна складка на тканині давала новий привід затриматися, промацати кишеню, оцінити якість прання. Богдан стояв поруч дедалі напруженіший. Він кілька разів пропонував матері перейти на кухню, але цим лише зміцнював її впевненість: син явно хотів щось приховати.

Діставшись до джинсів, Галина Петрівна за старою звичкою перевірила задню кишеню. Пальці натрапили на щільно складений папірець. Богдан миттю зблід.

— Мамо, не чіпай. Там сміття, я сам викину.

Він кинувся вперед, але мати виявилася спритнішою. Розгорнула складений учетверо чек і піднесла його ближче до очей.

— То сміття зберігаєш? Подивимося, що ти потай купуєш.

Вона пробігла перший рядок, насупилася, потім звела брови й повільно прочитала вголос:

— Товарний чек номер чотириста дванадцять. Електричний самокат… Разом — 48 900.

Вона ще раз подивилася на папірець, ніби сподівалася, що помилилася рядком. Але назва товару й сума нікуди не зникли. Богдан перестав просити повернути чек. Із того, як він закрив обличчя, стало ясно: покупка справді його, і пояснити її звичайними витратами неможливо.

Цифра зависла в тиші. Богдан закрив обличчя долонями. Оксана, почувши суму, відразу вийшла зі спальні. Утома нікуди не зникла, але сонливість як рукою зняло…