Свекруха вирішила перевірити, чому я сплю у вихідний, але явно не очікувала моєї реакції на її ранковий візит

Тепер вона зрозуміла й інше. Ранній переказ Оксані був зроблений не завдяки відповідальності Богдана. Він спокійно віддав звичну частку, бо вже отримав від матері майже таку саму суму на особисту покупку. А її дивний дзвінок невістці був спробою переконатися, що гроші справді врятували сім’ю. Син скористався і її тривогою, і неприязню до Оксани.

— Ах ти безсовісний, — тихо промовила вона.

Богдан позадкував до стіни.

— Мамусю, я хотів усе пояснити.

— Я віддала тобі останнє на іпотеку! Думала, ви ледве зводите кінці з кінцями. А ти купив на мої гроші іграшку?

— Це не іграшка. Це засіб індивідуальної мобільності, — пискнув він, ніби офіційна назва могла його врятувати.

— Це засіб твоєї індивідуальної дурості! Тобі сорок років, а ти зібрався кататися дві хвилини до офісу з підсвіткою, поки дружина дві доби працює в реанімації!

Гнів, який роками спрямовувався на невістку, миттю змінив ціль. Оксана сперлася на дверний косяк і схрестила руки. Заради такого видовища можна було не спати ще кілька хвилин.

Уперше їй не довелося доводити, що Богдан здатен відповідати за власні рішення. Галина Петрівна сама побачила його брехню й уже не могла перекласти провину на дружину. Навіть звичне «його змусили» тут не працювало: чек був у її руці, замовлення оформив син, а гроші він випросив особисто.

— Ти сказав, що банк чекає платіж, — наступала на сина Галина Петрівна, розмахуючи перед ним чеком. — Я зняла свої заощадження, а ти вирішив на коліщатках кататися! Негайно скасовуй замовлення.

— Скасую, звісно, — квапливо пообіцяв Богдан.

— Ще б ти не скасував. І всю суму переказуєш Оксані…