Свекруха вирішила перевірити, чому я сплю у вихідний, але явно не очікувала моєї реакції на її ранковий візит

Оксана повільно сіла на ліжку. На ній були бавовняні штани й футболка. Вона не стала ні поправляти волосся, ні шукати халат, а лише подивилася спершу на свекруху, потім на годинник.

— Богдане, поясни, будь ласка, що твоя мама робить у моїй квартирі о шостій ранку.

Чоловік судомно вдихнув.

— Вона скучила, Ксюшо. Хотіла нас побачити.

Обличчя Галини Петрівни почало червоніти. Вона вже розкрила рота, готуючись нагадати про шанобу до старших, жіночий обов’язок і своє особливе становище в домі сина. Але Оксана заговорила першою — нарочито бадьоро й привітно, немов ведуча дитячого свята.

— То ви прийшли допомогти? Оце пощастило! Я якраз після чергування ледве тримаюся на ногах, а половина шафи Богдана давно потребує розбору. Сорочки звалені як попало, шкарпетки скручені, штани зім’яті. Ви найкраще знаєте, як доглядати за сином.

На обличчі свекрухи відбилося збентеження. Вона прийшла контролювати чужий дім, але не збиралася виконувати в ньому роботу. Відмовитися означало визнати, що слова про турботу були лише приводом для вторгнення. Богдан теж зрозумів пастку й тривожно переводив погляд із матері на дружину.

Вона підвелася, взяла приголомшену свекруху під лікоть і відвела до великої вбудованої шафи. Розчинивши дверцята, Оксана показала завали чоловічого одягу.

— Займіться цим удвох. А я нарешті посплю.

Не давши нікому заперечити, вона повернулася до спальні й демонстративно лягла обличчям до подушки. Галина Петрівна завмерла: звичного скандалу не сталося, а її ж претензію перетворили на доручення.

Богдан поспішив до шафи й спробував зачинити дверцята.

— Мамо, ходімо краще чай пити. Я потім сам усе складу, нехай Оксана відпочиває.

Але цікавість уже перемогла. Галина Петрівна помітила зім’яті джинси на нижній полиці й відсунула сина плечем…