Випадкова розмова змусила Маришу придивитися до свекрухи

Уперше свекруха глянула на неї по-доброму.

— Дякую, дорога. Я й сама рада.

У червні відгуляли гучне весілля. Про молодят навіть написала місцева газета: коханню всі віки підвладні. Обом було під шістдесят, але ставити на житті хрест через вік вони не збиралися.

Світлані Андріївні личила біла сукня прямого крою. Біля неї були улюблений син і красуня-невістка, приїхала запрошена рідня із села. Батьки Іри виявилися вихованими людьми — раніше свекруха цього не помічала, вважаючи їх темними колгоспниками. Мабуть, такою щасливою Світлана Андріївна ще ніколи не була.

Після весілля вони з Віктором Михайловичем вирушили відпочивати до моря. Через три тижні в їхньому готельному номері задзвонив телефон. Телефонувала Іра.

— Світлано Андріївно, ну як ваш відпочинок?

— Чудово, дорога, дякую. А у вас як справи?

— У нас новина. Я вмовила Максима, що сама вам її повідомлю.

З голосу було чути, як важко Ірі стримувати почуття, що її переповнювали.

— Розповідай, дитинко. Тільки сподіваюся, новина добра?

— Думаю, ви зрадієте. Ми до певного часу мовчали: хотіли спершу переконатися. І від весілля вас відволікати не хотілося. Я вагітна. Уже сімнадцятий тиждень іде.

Світлана Андріївна слухала, не вірячи власним вухам, і всміхалася дедалі ширше.

— Вагітна? Іро, нарешті! Яка радість! Кращого подарунка й вигадати годі!

— Так, — засміялася невістка. — Тільки я ще не все сказала. Ви сидите? Нехай Віктор Михайлович принесе вам склянку води.

— Що сталося, дитинко? — занепокоїлася свекруха.

— Нічого страшного, не хвилюйтеся. Річ у тім, що ми чекаємо на трійню.

— Трійню… — луною озвалася Світлана Андріївна й прошепотіла: — Не інакше як Бог дав.

Іра благополучно народила двох хлопчиків і дівчинку. Усі троє були здорові. Новоспечені бабусі й дідусі навперебій сперечалися, кому потримати малюків і на кого вони схожі. Уже розподіляли й літо: яку його частину онуки гостюватимуть у одних, яку — в інших.

Максим жартував, що трьох вони народили спеціально: одного онука старі між собою нізащо б не поділили.

А Світлана Андріївна, вихваляючись онуками перед подругою, незмінно поверталася до свого пояснення:

— Це моя травичка допомогла, на сто відсотків! Трійня — моя заслуга. Що б вони без бабусі робили? Я вчасно поклопоталася, от Іра й народила!

Вона із задоволенням розповідала подрузі і про малюків, і про свого чоловіка. Світлана Андріївна була щаслива, і на душі в неї було добре.