Випадкова знахідка на кладовищі змусила могильників зупинити роботу й покликати свідків

Отже, у Марії була донька. Немовля, що прожило лише добу. Але тоді що лежало в дитячій труні? Чому там опинилася лялька, а не тіло дитини?

— Денисе, ти знову завис? — роздратовано гукнув його Єгор. — Ми тут довго стирчатимемо? Зараз сонце підніметься, потім землю взагалі не візьмеш. Ходімо вже, годі витріщатися.

Денис ніби отямився.

— Єгоре, тут запис… Дівчинка. Лілія. Прожила один день. Похована тут же.

Єгор подивився на камінь, потім на яму й скривився.

— Ну і що тепер? Не наша це справа. Мало що було сорок років тому.

— Але тіла там немає.

— Денисе, облиш. Старі справи добром не закінчуються, коли в них лізуть.

У цих словах була проста, груба правда, і Денис на мить майже погодився. Вони знову спустилися в яму, обережно повернули кришку маленької труни на місце, закріпили її як змогли й довели роботу до кінця.

Та спокій до Дениса так і не повернувся.

Поки він їхав додому, думки про дитячу трунку крутилися в голові без упину. Він сидів в автобусі, совався, міняв позу, дивився у вікно, але бачив перед собою тільки стару ляльку й вицвілий напис на камені.

«Тебе це не стосується, — твердив він собі. — Ти викопав могилу. Роботу зроблено. Решта нехай лишається під землею».

Але що наполегливіше він переконував себе забути, то сильніше росло занепокоєння.

За кілька хвилин до дому Денис раптом зрозумів, що не зможе мовчати. Треба розповісти Ніні — тій жінці, яка останні роки постійно допомагала Марії. Якщо хтось і має знати про дивну знахідку, то це вона.

Він увійшов у двір, майже не дивлячись навсібіч.

— Денисе, ти куди?