Випадкова зустріч з однокласницею відкрила мені правду про чоловіка, але я вирішила не видавати себе одразу

— Ти ніби переїжджаєш.

— З дітьми інакше не виходить. То довідка потрібна, то ліки.

— У тебе завжди все під контролем.

— Комусь же треба.

Він не вловив прихованого сенсу або зробив вигляд, що не почув.

— Завтра в мене вечеря з партнерами. Якщо пізно не відповідатиму, не хвилюйся.

Оксана застібнула блискавку на сумці.

— Добре.

Уранці вони виїхали після сніданку. Сергій провів сім’ю до дверей, обійняв дітей, Оксану поцілував у щоку.

— Не сумуйте там без мене.

— Постараємося, — сказав Тимур раніше, ніж мати встигла відповісти.

Сергій розсміявся, не помітивши гіркоти. Двері зачинилися. Оксана повела дітей до ліфта, тримаючи в одній руці сумку, в другій — пакет з іграшками. З кожним поверхом їй здавалося, що вона спускається з колишнього життя.

Будинок Галини Петрівни стояв на тихій вулиці за містом: старий, міцний, із садом, дерев’яною лавкою й сараєм, де завжди знаходилося щось потрібне. Мати вийшла на ґанок. Соня кинулася до неї першою, Тимур одразу спитав про велосипед.

— У сараї чекає, — сказала бабуся. — Тільки спершу речі занесіть.

Діти побігли у двір. Оксана лишилася біля машини. Мати підійшла ближче й подивилася на неї так, як дивляться тільки матері.

— Що сталося, доню?

Оксана дістала сумку з документами й раптом відчула, що сили скінчилися.

— Він мені зраджує. І, можливо, не з однією.

Галина Петрівна не ахнула. Просто взяла в доньки сумку.

— Ходімо в дім.

На кухні Оксана розповіла все: зустріч у лікаря, фотографію, дзвінок, нічне повідомлення, розмову в кафе, адвокатку. Мати слухала мовчки. Лише один раз підвелася й зачинила кватирку, щоб діти з двору не почули жодного слова.

— Розлучення? — спитала вона, коли донька замовкла.

— Так.

— Правильно.

Так просто. Без умовлянь потерпіти заради сім’ї, без порад подумати про дітей, без страху перед чужими язиками. Оксана опустила голову, і сльози все-таки покотилися по щоках. Мати підійшла й обійняла її.

— Поплач зараз, доню. При ньому не треба. Дім твій, діти з тобою, робота є. Зручне життя йде від нього — от він і чіплятиметься.

Того ж вечора Оксана отримала повідомлення від Марти: «Написала йому про курси. Сказала, що їду на два тижні. Він засмутився на словах, але ніби зрадів. Мені гидко».

Оксана відповіла: «Це нам і треба».

Наступним кроком став детектив. Назара Кравця знайшла Наталія Дорошенко. Оксана й Марта зателефонували йому втрьох.

— Одразу окреслю межі, — сказав він. — Телефон не зламую, квартиру не прослуховую, крізь замкову шпарину не знімаю. Тільки спостереження в громадських місцях, фото, відео без провокацій, відкриті дані.

— Нам потрібен результат, — сказала Оксана.

— Тоді дайте розклад, адреси, автомобіль, місця, де він буває, свіже фото. І не заважайте роботі.

Вони домовилися почати з наступного дня. Оксана надіслала дані Сергія й відомі маршрути. Марта додала книгарню, ресторан біля старого скверу, набережну, кав’ярню біля театру.

Уночі Оксана лягла в маленькій кімнаті поруч із Сонею. Донька спала впоперек ліжка, притиснувши до себе коника без хвоста. Із сусідньої кімнати долинало рівне дихання Тимура. За стіною тихо ходила мати. Тут не пахло Сергієвим одеколоном, не лежали його сорочки, не клацав телефон за дверима ванної. Але спокій не приходив.

Уранці Сергій подзвонив відеозв’язком. Оксана вийшла у двір, щоб діти не чули тону.

— Ну як ви там? — спитав він.

На задньому плані виднілася їхня кухня. Сергій був у майці, сонний, із чашкою кави, задоволений своїм тимчасовим самітництвом.

— Нормально. Майстер прийде після обіду.

— Уже сумую. Діти у дворі?

— Покликати?

— Давай пізніше. Я поспішаю.

Він навіть не спробував поговорити з ними зараз.

— Добре.

— Ти якась серйозна.

— Втомилася з дороги.

— Відпочивай. Ти заслужила.

Він усміхнувся. Колись ця усмішка здавалася рідною. Тепер вона виглядала інструментом.

Після дзвінка прийшло повідомлення від Назара: «Об’єкт вийшов із дому о 10:40. Один. На роботу не поїхав. Слідую».

Оксана прочитала й відчула, як усередині все зібралося в твердий клубок. Перша брехня дня вже почалася.

До вечора детектив надсилав короткі звіти. Сергій заїхав у торговий центр, купив чоловічу сорочку, потім був у кафе з Павлом Марчуком. Друзі сміялися, гортали щось у телефоні. Після цього Сергій повернувся додому, пробув там близько години й знову вийшов…